5. ОРГАНІЗАЦІЙНО-МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ТРЕНІНГУ ЖЕСТОВОЇ ЕКСПРЕСІЇ

© Микола Махній, 2009

5. ОРГАНІЗАЦІЙНО-МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ТРЕНІНГУ ЖЕСТОВОЇ ЕКСПРЕСІЇ

 

Висновки. У повсякденному житті, у процесі соціально-психологічного тренінгу, тілесно-орієнтованої психотерапії експресивне Я особистості стає предметом рефлексії саме тоді, коли зовнішність здійснює потужний вплив на всю систему відносин, професійні й особистісні досягнення людини.

Особливості жестикуляції кожної окремої особистості обумовлені низкою психологічних факторів. Проте максимально ефективне використання жестів і рухів тіла неможливе без спеціальної підготовки, яка особливо необхідна представникам соціономічних професій: психологам, викладачам, соціальним працівникам, лікарям, правоохоронцям, акторам, іміджмейкерам, кореспондентам, ведучим різних шоу, концертів, диспутів та ін.

Література

1.Крейдлин Г.Е. Невербальная семиотика: язык тела и естественный язык. М.: Новое литературное обозрение, 2002. 592 с.

2. Лабунская В.А. Экспрессия человека: общение и межличностное познание.
Ростов-на-Дону; Феникс, 1999. 608 с.

3. Нэпп М., Холл Дж. Невербальное общение. Полное руководство. СПб.:
Прайм-Еврознак, 2006. – 512 с.

4. Пронников В.А., Ладанов И.Д. Язык мимики и жестов. М.: Стелс, 2001. 212 с.

4. ОРГАНІЗАЦІЙНО-МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ТРЕНІНГУ ЖЕСТОВОЇ ЕКСПРЕСІЇ

© Микола Махній, 2009

4. ОРГАНІЗАЦІЙНО-МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ТРЕНІНГУ ЖЕСТОВОЇ ЕКСПРЕСІЇ

Авторський варіант тренінгу жестової експресії складається із чотирьох базових модулів.

Завдання першого модулю – розширити особистий репертуар жестів учасників тренінгу, домогтися під час їх виконання природності та виразності.

Освітньою метою на цьому етапі є вивчення найбільш розповсюджених етнокультурних жестів повсякденного спілкування. Це можуть бути:

1.Жести різних станів і процесів (радості, уваги, розгубленості, пригніченості, страху, пригадування, роздумування та ін.).

2.Модальні жести (погодження, несхвалення, іронії, співчуття, вдячності, негативної оцінки, погрози).

3.Жести-регулятори (привітання, запрошення, привернення уваги, утримування співрозмовника на певній дистанції, регуляції розмови, демонстрації уваги, прощання, прохання, вимоги, глузування, заборони, прощення).

4.Жести-інформатори (зображування форми і розміру об’єкта, кількості, імітації дії, лекторські заперечення й ствердження, вказівні).

Доцільно вибрати якийсь жест з будь-якої групи жестів, а потім:

виконати його, адресуючи спочатку одній людині (перший варіант – на незначній відстані, другий варіант – при значному віддаленні), а через деякий час цілій аудиторії;

– змінювати виконання жесту в залежності від різних тональностей спілкування: нейтрально-офіційної, нейтрально-побутової, піднесеної, фамільярної, вульгарної;

– виконати жест, виявляючи власний емоційний стан (гнів, радість, пригніченість, невпевненість, невдоволення, презирство та ін.);

виконати жест нейтрально, категорично, невпевнено.

Те саме рекомендується відпрацювати із конкретним жестом з іншої класифікаційної групи.

Завдання другого модулю – адекватно й точно супроводжувати мову жестами.

На цьому етапі учасникам тренінгу пропонується подивитися фрагмент відеозапису або телепередачі, співставити окремі слова і фрази, які їх супроводжують та проаналізувати їхню доцільність. Потім необхідно повторити ці слова з жестами перед дзеркалом.

Далі взяти текст будь-якої казки та проілюструвати її жестикуляцією. Можна ускладнити вправу, вживаючи жести лише в одній лінгвістичній функції: дублюючій, доповнюючій, акцентуючій, коректуючій. Або використати жестикуляцію відразу в декількох функціях. Звернути увагу, як змінюється зміст казки в залежності від використовування жестикуляції в одній чи кількох функціях.

Ще однією обов’язковою вправою даного модулю є імітація телефонної розмови, де учасники чують один одного, але не бачать. Після завершення «розмови» кожний учасник має відзначити в тексті (текст пропонується в письмовому вигляді) використані їм самим і партнером жести. Пояснити, чому вжитий саме той чи інший жест, співставити записи, проаналізувати, наскільки жести співвідносяться з мовою.

Завдання третього модулю – навчитися використовувати жест як самостійний засіб комунікації (незалежно від мови) у різних ситуаціях.

Учасники тренінгу у парах чи мікрогрупах розігрують невеличкі етюди, «розмовляючи» один з одним лише за допомогою жестів та міміки. Теми можуть бути найрізноманітними: «На пероні перед відправленням потяга», «На гамірній перерві», «Розмова через скло супермаркету», «Навчання приятеля керуванням велосипеду», «Тренер демонструє спортивну вправу», «Розмова знайомих через трасу, де мчать автівки», «На прийомі у стоматолога», «Мама сварить дитину за брудні рученята», «Знайомство на вулиці хлопця і дівчини».

Можна розіграти сценку розмови з іноземцем, який питає, як дістатися до готелю, до ринку, до лікаря, до зупинки громадського транспорту. Або розіграти ситуацію, коли під час відповіді студента в аудиторію зазирає викладач, котрому необхідно терміново повідомити колезі деяку інформацію, не перериваючи заняття й не показуючись студентам. Чим більше імпровізації в ігрових вправах, тим краще. Необхідно намагатися за допомогою жестів і міміки якомога точніше виражати свої думки й відповідати на репліки партнера. Звісно, що результати мають бути обговорені, а за умови відеозапису етюдів це можна зробити значно ефективніше.

Завдання четвертого модулю – навчитися обирати жести у відповідності з конкретною психолого-педагогічною ситуацією.

На цьому етапі відпрацьовується жестикуляція специфічна перш за все для педагогічного спілкування з дітьми. Учасники групи тренуються в жестах привітання дітей, підбирають жести за допомогою яких можна покликати дитину, знаходячись з нею поруч чи на значній відстані від неї. Можна спробувати вжити жести паралельно з реплікою, синхронно чи автономно. Виконуючи ці вправи доцільно надати жесту якийсь відтінок: суворості, доброзичливості, ніжності, невдоволення, прощення, підбадьорювання та ін.

Учасникам тренінгу пропонується підібрати жести, за допомогою яких можна привернути увагу дитини, особливо коли вона чимось зайнята в даний момент (грає, читає цікаву книжку, дивиться мультики, спілкується з приятелем). Доцільно також змоделювати ситуації, коли необхідно буде звернутися до дитини з проханням. Як будуть змінюватися жести в залежності від нейтрального, схвального чи невдоволеного ставлення до дитини?

3. ОРГАНІЗАЦІЙНО-МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ТРЕНІНГУ ЖЕСТОВОЇ ЕКСПРЕСІЇ

© Микола Махній, 2009

3. ОРГАНІЗАЦІЙНО-МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ТРЕНІНГУ ЖЕСТОВОЇ ЕКСПРЕСІЇ

Теоретичне усвідомлення комунікативних функцій жестів посилює практичну зацікавленість в удосконаленні власної жестикуляції. Цьому допоможе:

1.Постійний контроль за власною жестикуляцією у різних ситуаціях. Це потрібно для усвідомлення власних жестів, співвіднесення їх з мовленням. Необхідно виявити і одноманітні, часто повторювані жести-паразити й намагатися позбутися їх прояву в спілкуванні.

2.Використання аматорських відеозаписів, де зафіксоване ваше спілкування з родичами, знайомими, друзями, колегами, дітьми. За записами є можливість оцінити доречність, виразність окремих жестів, їх співзвучність з мовленням.

3.Відверта розмова з близькими людьми про свою жестикуляцію.

4.Попереднє обмірковування своєї невербальної поведінки на майбутній зустрічі, побаченні, занятті і т.ін.

5.Спостереження за жестикуляцією артистів театру, кіно, діячів мистецтва і літератури. Читання високохудожніх творів, де подаються яскраві описи міміки, жестів а, позування героїв.

6.Вивчення специфіки етнокультурних жестів та відпрацювання техніки їх виконання.

7.Різні ігри, які передбачають розвиток виражальних рухів.

8. Виконання спеціальних вправ.

Під час виконання вправ учасники тренінгу мають завжди пам’ятати основні правила жестикуляції:

1. Жести мають бути виразними і завершеними.

2. Жестикуляції не повинно бути занадто мало чи занадто багато.
Кількість жестів не повинно перебільшувати національно-культурний
норматив, себто не більше 35-40 жестів на годину.

3. Необхідно контролювати свої жести та розвивати у себе невербальну рефлексію бачити свої рухи начебто очами інших людей.

4. Слідкувати за адекватністю жестів кожної конкретної ситуації.

5. Уникати жаргонних жестів і жестів, які призводять до негативної оцінки власної особистості.

6. Відпрацьовувати почергово обрані групи жестів.

Основна частина тренінгу жестової експресії ґрунтується на програванні найбільш часто повторюваних ситуацій використовування жесту. Частина вправ розрахована на роботу з кимось або в групі. Перевага таких вправ у тому, що вони передбачають можливість обговорення засобів невербального спілкування. Більшість же вправ можна виконувати самостійно, що значно спрощує навчання й дозволяє знайти час для занять у вільний час.

Під час виконання вправ слід постійно слідкувати за відповідністю вербальних і невербальних засобів спілкування. Жест має бути виразним, адекватним та гармонізувати зі словом, мімікою, пантомімікою.

Виконуючи етюдні вправи, слід намагатися увійти в роль, як актор: у всіх подробицях уявити ситуацію, викликати в собі відповідні переживання й почуття, продумати, які засоби невербального спілкування найкраще підійдуть в даній ситуації, і лише після цього відпрацьовувати жестикуляцію.

Учасників тренінгу слід застерегти, що якою б привабливою не була для когось чиясь манера, поведінки і жестикуляції, не варто бездумно копіювати її, втрачаючи свою індивідуальність. Краще взяти на озброєння декілька гарних і виразних жестів, відшліфувати їх виконавську техніку настільки, щоби вони органічно втілились у власну манеру жестикулювання.

2. ОРГАНІЗАЦІЙНО-МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ТРЕНІНГУ ЖЕСТОВОЇ ЕКСПРЕСІЇ

© Микола Махній, 2009

2. ОРГАНІЗАЦІЙНО-МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ТРЕНІНГУ ЖЕСТОВОЇ ЕКСПРЕСІЇ

Метою пропонованого тренінгу жестової експресії є розвиток і формування вмінь адекватної жестикуляції в ситуації міжособистісної взаємодії, розширення жестового репертуару у відповідності з діяльністю й стратифікаційно-гендерним типом спілкування.

Пропонована нами методика засвоєння жестової експресії першочергово передбачає ознайомлення з відповідною літературою про семіотичну (знакову) природу жестикуляції; про результати теоретичного й експериментального вивчення жестикуляції, про систему жестів повсякденного спілкування, її роль, функції в ранньому онтогенезі та у міжособистісному спілкуванні дорослих людей; про особливості національно-специфічних систем жестів[1, 2, 3, 4].

 

Жести – це рухи тіла (або деякої його частини), які використовуються для передавання думки, наміру або почуття. Такі дії часто-густо здійснюються руками, але в жестикуляції також задіяні рухи голови, ніг, м’язи обличчя й тіла загалом. Власне жестами вважаються лиже ті рухи, що передають якесь значення. Згідно концепції відомого дослідника невербальної комунікації Десмонда Морріса, жест – це така дія, яка містить у собі значущий візуальний сигнал. Щоб стати жестом, дія має передавати якусь інформацію, себто нести смислове навантаження. Деякі дії зазвичай не вважаються жестами, – як то доторки до себе, струшування, поправляння одягу чи нервова манірність. Дії, виконані задля виконання таких завдань, як паління, їда або піднімання книжки, зазвичай не вважаються жестами. Проте якщо подібні інструментальні дії робляться з певною афектацією («стильно»), вони будуть розцінені як умисні жести.

Жести виконують чимало функцій. Вони можуть заміщати мовлення (під час діалогу або коли мова взагалі не використовується), регулювати потік і ритм взаємин, утримувати увагу, підкреслювати вислів та вносити ясність у висловлювання, характеризувати зміст розмови й робити її оригінальною, випереджувати наступні фрази й допомагати співрозмовникам сприймати і формулювати мовні повідомлення. Жестами людина демонструє, зокрема, також щирість, намір захищатися, готовність до дій, запевнення, розчарування, довіру, підозру, характер взаємин загалом.

Афективно-комунікативна функція представлена в емотивній функції (вираження почуттів, волі, бажань та інших станів), у функції вияву процесів (перцептивних, мнемічних, інтелектуальних), у модальній функції (вираження взаємин, установок, оцінок, об’єктів, себе, суб’єктів). Регулятивно-комунікативна функція реалізується у фатичних жестах (вступ у контакт), у конатативних (підтримування й посилення контакту), у ендних (завершення контакту), у спонукальних функціях. Інформативно-комунікативна функція виявляється у презентації інформації про об’єкт, про себе, про іншого.

1. ОРГАНІЗАЦІЙНО-МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ТРЕНІНГУ ЖЕСТОВОЇ ЕКСПРЕСІЇ

1. ОРГАНІЗАЦІЙНО-МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ТРЕНІНГУ ЖЕСТОВОЇ ЕКСПРЕСІЇ

© Микола Махній, 2009

Стаття, акцентує увагу на необхідності удосконалення комунікативно-виконавської діяльності особистості через систему тренінгу жестової експресії. Пропонована автором методика складається із чотирьох базових модулів та має на меті розвиток і формування вмінь адекватної жестикуляції в ситуації міжособистісної взаємодії.

Постановка проблеми. Мовлення і жести тісно пов’язані поміж собою, будь-якій людині буде важко утримуватися від жестикулювання протягом тривалої розмови. Жестова експресія синхронізується з вербальним потоком і підтримує його, що полегшує розуміння. Це досягається за допомогою ілюстрування думок, розставляння акцентів, утримування уваги слухаючого та відзначування організаційної структури розмови. Невербальні знаки, які обслуговують певну спілкувальну ситуацію, перебувають у впорядкованих відношеннях і поміж собою, і зі словесними знаками, з якими разом творять гіперпарадигму знаків цієї комунікативної ситуації. Уживання їх має переважно стереотипізований характер і підлягає правилам, які, діючи здебільшого за алгоритмічним принципом, певною мірою формалізують і автоматизують процес спілкування. Тобто можна говорити про етикетне використання мовних і позамовних засобів, що називають спілкувальним етикетом. Порушення стандартів культурної поведінки, етичних та естетичних норм у використанні вербальних і невербальних засобів комунікативної взаємодії призводить до непорозумінь і конфліктів.

Ефективне спілкування, таким чином, потребує високого рівня усвідомленості й творчої активності у використанні словесних і несловесних знаків. А для цього належить досконало їх знати й уміти доречно застосовувати у відповідних ситуаціях бути комунікативно компетентним. Отже, людина, крім уміння знайти адекватну темі спілкування вербальну структуру, повинна мати й навички комунікативно-виконавської діяльності – систему вмінь, яка представляє собою єдність голосових та жестово-мімічних процесів. Для ефективного оволодіння жестовим репертуаром необхідна спеціальна підготовка у вигляді тренінгів експресії.

6. СОЦІАЛЬНІ НОРМАТИВИ ТАКТИЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ

© Микола Махній, 2009

6. СОЦІАЛЬНІ НОРМАТИВИ ТАКТИЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ

Висновки. Тактильний контакт – важлива складова більшості взаємин між близькими людьми. Його значення зростає в тих випадках, коли хтось підбадьорює іншого, висловлює ніжність, демонструє емоційну підтримку та в багатьох інших ситуаціях. Коли через жести-дотики передається симпатія та прив’язаність, вони починають ототожнюватися із цими почуттями. Наслідками неадекватного тактильного досвіду є недостатня кількість подібних асоціацій, що унеможливлює створення повноцінних взаємин з іншими людьми.

Література

1. Бадентэр Э. Мужская сущность. – М.: Новости, 1995. – 304 с.

2. Берримэн Дж. Психология и вы. – Пермь: Стрелец, 1997. – 264 с.

3. Лабунская В.А. Экспрессия человека: общение и межличностное познание. – Ростов-на-Дону: Феникс, 1999. – 608 с.

4. Махній М.М. Соціокультурні варіації ритуалізованих форм такесичної поведінки // Вісник Чернігівського державного педагогічного університету імені Т.Г. Шевченка. – 2006. – Вип. 41. – Том 2. Серія: Психологічні науки. – С. 14-18.

5. Махній М.М. Значення тактильної комунікації у взаєминах між близькими людьми // Вісник Чернігівського державного педагогічного університету імені Т.Г. Шевченка. – 2009. – Вип. 61. Серія: Педагогічні науки. – С. 100-103.

6. Нэпп М., Холл Дж. Невербальное общение. Полное руководство. – М.: Прайм-еврознак, 2006. – 512 с.

7. Кэмпбелл Р. Как на самом деле любить детей. М.: Знание, 1992. – 192 с.

8. Уэйнрайт Г. Язык тела. – М.: Фаир-пресс, 1999. – 320 с.

5. СОЦІАЛЬНІ НОРМАТИВИ ТАКТИЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ

© Микола Махній, 2009

5. СОЦІАЛЬНІ НОРМАТИВИ ТАКТИЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ

Значення доторків залежить від багатьох зовнішніх, особистісних і контекстуальних факторів. Так, самі взаємини між учасниками події часто-густо і є тим самим контекстом, базуючись на якому можна інтерпретувати значення тактильного контакту. Доторкування до руки, яке може бути витлумачене як чемний або дружній жест, може набути й дещо сексуального забарвлення, якщо між двома особами не існувало дружніх взаємин, якщо воно не супроводжується іншими сигналами, які б свідчили про те, що це – ознака товариськості, якщо той, до чиєї руки доторкуються, – потенційний сексуальний партнер, якщо дотик затягується, якщо поруч немає випадкових свідків і т. ін. Відомо, що жести-дотики, які засвідчують тепле й товариське ставлення, набагато частіше є привселюдними, адже в подібних контактах наодинці досить часто з’являється еротичний підтекст. Доторки до певних частин тіла сприймаються як більш або менш інтимні, але про міру інтимності свідчить і манера доторкування.

У цілому результати нашого дослідження підтвердили провідну гетерогендерну тенденцію щодо схвалення доторкувань друзів протилежної статі. Так, 80% юнаків відзначили тілесні зони голови та тулубу, 74% – зони плеча й передпліччя та зони тазу, як схвальні для доторків дівчат. Відповідно, дівчата дозволяють торкатися своїм друзям-юнакам найчастіше тілесних зон голови (86%), плечей, талії (90%), рук (96%), до 68% знижується показник для зони грудей та до 42% для зони тазу, але різко підвищується аж до 80% у стегновій зоні.

Юнаки і дівчата ставляться до фізичних контактів з представниками своєї статі по-різному: якщо юнаки їх уникають, то дівчата ставляться до них досить благозичливо. Можливим поясненням подібного униканняможуть бути гомофобні настанови, ризик бути звинуваченим у гомосексуальності. Винятком є лише деякі специфічні ситуації, пов’язані з командними різновидами спорту. Дівчата є більш податливі для доторків “інших”, аніж хлопці. Частіше за інших до молодих людей доторкуються їхні матері та друзі протилежної статі. Щодо доторків батька, то більшість досліджуваних, як видно на узагальнюючому малюнку, штрихували тільки зони рук. Вірогідність доторків друзів, які належать до протилежної статі, звичайно, варіюється від характеру міжособистісних взаємин; вона найбільш висока, якщо ці стосунки близькі й безпосередні.

Андрій Щетинін та Олексій Неймишев у фільмі   Олександра Сокурова «Батько і син» (2003)

Розповсюджена думка, що фізичний контакт між чоловіками асоціюється з чимось сороміцьким, збоченим, а частий обмін доторками між батьком і сином вважається справою невартою чоловіків. Прибічники психоаналізу зазначають, що саме острах гомосексуальності заважає багатьом батькам торкатися своїх синів та отруює будь-яку можливість чоловічого еротизму [1, 191]. За даними нашого дослідження лише зони руки (до 100%) та плеча (до 60%) найчастіше можуть використовуватися в тактильних контактах між чоловіками.

Серед юнаків найбільш розповсюдженими є наступні типи привселюдних фізичних контактів: рукостискання, схвальні поплескування, напівобійми за плечі ( коли хлопці хочуть підкреслити, що вони давні приятелі), імітація бійки (неагресивна, ігрова манера вдаряння кулаками, штовхання, щипання). Іноді тактильний контакт під час імітації бійки є заміною значно тепліших доторкувань, які інакше могли б здатися надто емоційно насиченими.

4. СОЦІАЛЬНІ НОРМАТИВИ ТАКТИЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ

© Микола Махній, 2009

4. СОЦІАЛЬНІ НОРМАТИВИ ТАКТИЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ

Результати дослідження та їх обговорення. Кількісний аналіз отриманих емпіричних даних, дозволив представити результати в графічному вигляді. Малюнок ілюструє до яких частин тіла юнака/дівчини дозволяється доторкуватися людині, зазначеній під кожною фігурою. Відсотки вказують на відносну частоту доторкувань для кожного учасника.

Зони тіла, які залучаються до тактильного контакту

 

Зони доторків для матері                                                  Зони доторків для батька

 

Зони доторків для друга тієї ж статі                              Зони доторків для друга протилежної статі

 

 

Інтенсивність кольору 0-25 % 26-50 % 51-75 % 76-100 % Частотність доторків

 

3. СОЦІАЛЬНІ НОРМАТИВИ ТАКТИЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ

© Микола Махній, 2009

3. СОЦІАЛЬНІ НОРМАТИВИ ТАКТИЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ

Метою авторського емпіричного дослідження постало зясування типологічних особливостей і частоти тактильних контактів молоді 17-18 років із близькими людьми (батьками та друзями), регламентованих українськими традиційними соціокультурними нормами.

Об’єктом дослідження є еталони такесичної поведінки як сукупність відносно сталих уявлень окремих осіб про певні норми тактильних контактів з іншими людьми.

Предметом дослідження виступили типологічні особливості і частота фізичних контактів молоді 17-18 років із близькими людьми.

Методика та організація дослідження. Емпіричне дослідження охоплювало студентів-першокурсників психолого-педагогічного та історичного факультетів Чернігівського державного педагогічного університету. Загальна кількість учасників склала 100 осіб ( 50 юнаків і 50 дівчат) віком від 17 до 18 років.

Для проведення дослідження нами була обрана психомалюнкова методика Портрет контактів” [8]. На схематизованих фігурках-зображеннях чоловіка або жінки з розмежованими зонами тіла, піддослідні мали заштрихувати саме ті ділянки, до яких зазвичай можуть доторкатися їхні матір, батько, друг та подруга. Після виконання цього графічного завдання з тими учасниками дослідження, які добровільно виявили бажання була проведена бесіда щодо соціокультурних варіацій міжособистісних тактильних контактів та особливостях жестів-дотиків у молодіжному середовищі.

2. СОЦІАЛЬНІ НОРМАТИВИ ТАКТИЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ

© Микола Махній, 2009

2. СОЦІАЛЬНІ НОРМАТИВИ ТАКТИЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ

Для західної комунікативної культури, як свідчить аналіз досліджень із невербаліки [4], найбільш розповсюдженими є наступні типи фізичних контактів:

Тип контакту

Зона тілесного контакту

Легке поплескування

Голова, спина

Ляпанець

Обличчя, рука, сідниці

Тикання кулаком

Обличчя, груди

Щипок

Щока

Погладжування

Волосся, обличчя, верхня частина тулуба, коліна, геніталії

Потрясування

Долоні, плечі

Поцілунок

Рот, щока, груди, долонь, нога, геніталії

Лизання

Обличчя, геніталії

Стримування

Рука від кисті до плеча, коліно

Спрямування в необхідну сторону

Рука від кисті до плеча, коліно

Обійми

Плечі, все тіло

Зціплення

Руки

Стусани

Сідниці, ноги

Лоскотання

Де завгодно

На думку дослідників, ранній тактильний досвід має вирішальне значення для подальшої ментальної й емоційної адаптації. Діти, яких у найперші місяці життя батьки рідко брали на руки, можуть почати ходити й розмовляти пізніше своїх однолітків. Відомо також, що деякі проблеми, які виникають під час навчання дітей читанню, уповільнений розвиток навичок усного мовлення також пов’язаний з тим, що у немовлячому періоді діти були або позбавлені тактильної комунікації, або вона мала неадекватний характер. Психолог Е. Монтегю (Е. Montagu), посилаючись на результати численних власних досліджень, констатує, що перетримати” дитину на руках неможливо [6, 302].

За свідченням американського психотерапевта Р. Кемпбелла, більшість батьків намагаються мінімізувати фізичний контакт із власними дітьми. Проте в щоденному спілкуванні із дітьми люблячий погляд і ніжні дотики вкрай необхідні. Вони мають бути природними, а не занадто демонстративними. Зовсім не обов’язково цілуватися чи обійматися, це може бути будь який фізичний контакт: доторкнутися до руки, поплескати по плечу, погладити по голові, грайливо поштовхатися тощо. Відповідний віку фізичний контакт між батьками і дітьми, на думку дослідника, є найефективнішим способом заповнення емоційного резервуару дитини та її гармонійного розвитку [7].

Прийнятність різних тактильних контактів батьків з дітьми різного віку, як свідчать дані американських психологів, достатньо нормовані. Так, із дорослішанням, коли діти перетворюються на підлітків, доторки поступово стають більш неприйнятними, особливо коли мова йде про батька й сина [6, с.300]. Уникання доторків дорослих, близьких людей стає показником відчуження підлітка, намаганням демонструвати незалежну позицію. У деяких випадках спостерігається зростання доторкувань до підлітка з боку батьків, що призводить до виникнення ще більших порушень у спілкуванні, аж до конфліктних ситуацій. Російські психологи назвали це феноменом ескалації тактильної поведінки, що призводить, у деяких випадках, до негативних наслідків розвитку особистості [3, с.228].

Спостереження свідчать, що в початкових класах діти зазвичай доторкуються один до одного руками, більш дорослі діти і підлітки частіше торкаються ліктями чи плечима. Учениці середніх класів починають демонструвати більш агресивні доторки, а учні середніх класів доторкуються до різних частин тіла один одного переважно через те, що в цьому віці вони дуже полюбляють влаштовувати різні потасовки та грати в рухливі ігри.

Потім настає латентний період, протягом котрого тактильна комунікація відіграє в житті дитини лише незначну роль. В період статевого дозрівання тактильні контакти з представниками своєї, а згодом і протилежної статі набувають зростаючого значення.

Патерни тактильних контактів на публіці можуть бути пов’язані з традиційним ставленням певної культури до агресії. Так, спеціальні спостереження за поведінкою тінейджерів у ресторанах “Макдональдс” у Парижі та Маямі, проведені Т. Філд (T. Field), засвідчили, що американці рідше обіймають, цілують та погладжують один одного, проте частіше торкаються власних тіл, аніж їхні французькі однолітки. Американські підлітки рідше посилають за допомогою міміки позитивні сигнали, їхня поведінка частіше буває негативною. На думку дослідниці, тактильна депривація у дитячому і підлітковому віці є провідним фактором формування агресивних нахилів людини [6, 328].