2. Невербальні комунікативні сигнали у міжособовій взаємодії

© Микола Махній, 2010

2. Невербальні комунікативні сигнали у міжособовій взаємодії

Фізіологічним підгрунтям мовлення вважається умовно-рефлекторна діяльність кори великих півкуль головного мозку, подразниками для якої є слова. Завдяки слову як “сигналу сигналів” (І. П. Павлов) мозок відображає реальність в узагальненій формі, внаслідок чого радикально змінюється характер регуляції поведінки. Для характеристики відмінностей між сигнальною діяльністю головного мозку тварин і людини та вияву специфічно людських типів вищої нервової діяльності І. П. Павловим було запропоновано поняття про наявність двох сигнальних систем. Згідно його вчення, ці сигнальні системи регулюють поведінку живих істот у навколишньому середовищі, властивості котрого сприймаються головним мозком у вигляді сигналів, чи безпосередньо схоплюються органами чуття як відчуття кольору, звуку, запаху та ін. (перша сигнальна система), або представлених у знаковій системі мови (друга сигнальна система).

Поняття “сигнал” (від лат. signum – знак), котре розуміється як процес або явище (зовнішнє чи внутрішнє, яке усвідомлюється чи не усвідомлюється), що містить повідомлення про якусь подію й зорієнтовує живу систему відносно цієї події, широко використовується у психофізіології і нейропсихології, в інженерній і загальній психології при дослідженні перцептивних процесів, у соціальній психології при дослідженні процесів комунікації.

За певних умов у мавп-антропоїдів може виникнути і потреба у спілкуванні з людиною.

Розпочате І. П. Павловим завдячуючи орієнтації на мову перетворення поняття про сигнал у поняття про знак як наділеної значенням одиниці інтелектуальної активності людини було розвинуте Л. А. Орбелі, в концепції якого знаки виступили у якості носіїв культурних смислів, охоплюючи нарівні з мовними інші різновиди знакових відношень (музичні звуки, малюнки, виразні рухи та ін.). Ще на початку 30-х років ХХ ст. Л. А. Орбелі зазначав, що сигналізація у вищих тварин (мавп) не вкладається у рамки теорії про дві сигнальні системи: досить розумні – у певних межах, звісно, – дії мавп виходять далеко за межі спадкових інстинктів і безумовно-умовних рефлексів. Разом з тим мавпи не мають другої сигнальної системи, себто людиноподібної мови. Отже, необхідно було визнати наявність між першою і другою сигнальною системою проміжної складової.

У 70-ті роки ХХ ст. незалежно одна від іншої з’являються праці, в яких підтримується і розвивається гіпотеза про те, що мова є більш пізнім утворенням людської еволюції, наводяться аргументи на користь первісного виявлення мовної здібності в системах жестів, що перейшла згодом у вокалізацію.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*