3. Невербальні комунікативні сигнали у міжособовій взаємодії

© Микола Махній, 2010

3. Невербальні комунікативні сигнали у міжособовій взаємодії

На думку І. Н. Горєлова та В. Ф. Єнгаличова, “протопоняття” з невербальними засобами комунікації складають фундамент розумної діяльності і достатньо складної сигналізації про неї. Без цього базису, як вважають вчені, не може бути сформована друга сигнальна система. У людини вона формується, у тварин – ні, але за певних умов (не в стаді приматів, а у співпраці з людиною) і у мавп-антропоїдів може виникнути і потреба у спілкуванні з людиною, і система спілкування, яку для них винаходить людина.

Резюмуючи цю дискусію, слід зазначити, що структурні взаємозв’язки мови і жеста, їх внутрішня, генетична єдність досить виразно можуть свідчити про їх філогенетичний взаємозв’язок.

Відомо, що міміка, жести як елементи невербального (англ. nonverbal – без використання слів) інформування є однією з перших візуальних, знакових систем, що засвоюється в онтогенезі. Найвагомішим аргументом на користь пріоритету невербальної мови над вербальною слугують дані, які свідчать про транскультурний характер основних мімічних картин, поз, наборів жестів, а також результати досліджень про риси жестикуляції і міміки, котрі виступають генетичними ознаками людини, наприклад уроджені способи вияву емоцій.

Спонтанна невербальна поведінка поступово доповнюється символічною мімікою, жестами, позами, використання яких грунтується на культурному, груповому, ситуативному погодженні і неможливе без попереднього навчання. Разом з тим, як відомо, не лише виражальні тілесні рухи послуговуються як невербальні засоби інформування, але й інші сигнали, серед яких – зовнішній вигляд людини взагалі, манери поводитися, особливості використовування речей і т.ін.

Невербальні повідомлення можуть бути закодовані за допомогою:

1) виражальних рухів тіла;

2) звукового оформлення мови (висота, гучність, швидкість, ритмічність і т.ін.);

3) певним чином організованого мікросередовища, що оточує людину (себто того простору, який індивід може контролювати або змінювати: від обстановки житла до відстані, якій він надає перевагу, розмовляючи з іншими);

4) використовування матеріальних предметів із символічним значенням (наприклад, подарунок до свята; занавішене вікно як умовний знак небезпеки; вишукані парфуми як індикатор певного іміджу).

Невербальні повідомлення, як зазначають дослідники, у чомусь аналогічні до усного чи писемного мовлення. Поняття “мова тіла”, що існує в літературі, відображує цю схожість вербальної і невербальної комунікації. За висловом Г. В. Колшанського, невербальні компоненти комунікації співіснують і узгоджуються з вербальними засобами “в силу єдиної біологічної організації людини”.

Незважаючи на абсолютну самостійність структури мови, її вивчення тісно пов’язане з дослідженням структури невербального компоненту, оскільки розгляд послідовностей мовленнєвих подій в цілому, був би неповним і неадекватним без урахування немовленнєвих ходів та інтеракцій.

Г. В. Колшанський, наприклад, вважає, що паралінгвістичні (від грец. префікса para – біля та лат. lingua – мова) засоби є “допоміжними способами мовного спілкування…”, а по відношенню до мови “суто надбудовчою системою, яка не зачіпає саму основу мовної системи”. Звідси термінологічна відмінність: лінгвістика – паралінгвістика.

Серед основних функцій невербальних компонентів лінгвісти виокремлюють (звісно, на різному підгрунті) наступні:

емотивну функцію, пов’язану з емоціями говорящого;

апелятивну функцію, розраховану на вплив адресата і регулюючу комунікацію;

фатичну функцію, що служить для встановлення і підтримування комунікативного контакту.

В рамках аналізу дискурсу остання функція становить найбільший інтерес, оскільки вона забезпечує можливість регулювання розмови.

Звичайне спостереження підказує, що величезний корпус невербальних компонентів комунікації сприяє регулюванню цілої мовленнєвої події. Так, деякі невербальні компоненти є “метакомунікативними маркерами” мовленнєвої події: рукостискання, характерний погляд, зміна пози і т.ін. маркірують окремі фази мовленнєвого спілкування. Піднята догори рука може також означати зміну комунікативних ролей у певних умовах, а легке поплескування адресата по плечу може ініціювати передачу йому мовного кроку.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*