4. Невербальні комунікативні сигнали у міжособовій взаємодії

© Микола Махній, 2010

4. Невербальні комунікативні сигнали у міжособовій взаємодії

Більшість лінгвістів відносять невербальні дії, що супроводжують вербальну інтеракцію до рівня комунікативного чи інтерактивного ходу (communicative move, interactional move). Останній становить собою вербальну або невербальну дію одного з учасників, мінімальний значущий елемент, який розгортує взаємодію, просуває спілкування у бік досягнення комунікативних цілей.

У більшості наявних праць підкреслюється саме паралінгвістична функція невербальних засобів, яка зводиться до доповнення, пояснення, інтерпретації тексту і до прояснення його підтексту. Багато авторів вбачають роль невербальних проявів у тому, щоб “підсилити” емоційну насиченість сказаного, підняти його виразність і силу. На відміну від паралінгвістичного підходу до проблеми взаємодії мовленнєвих і немовленнєвих комунікацій підхід до невербальних комунікацій як до “автономного тексту” формується на основі ідей про те, що вони є мовними знаками і виконують всі їх функції. Інакше кажучи, за невербальними комунікаціями, визнається статус автономного “тексту”, який має план виразу, змісту та інтерпретації, “тексту”, що замінює “вербальний текст”. З точки зору даного підходу проблема взаємодії мовленнєвих і немовленнєвих засобів у спілкуванні вирішується не з позиції “що головне, що доповнює”, а з позиції пошуку тих компонентів невербальної поведінки, котрі дійсно є автономними невербальними комунікаціями, зміст яких може бути зрозумілий поза мовленням. Вони не витискують мовлення, а співіснують з ним як незалежна від нього система.

Окрім цих підходів до аналізу проблеми співвідношення мовленнєвих і немовленнєвих засобів у процесі спілкування існує також точка зору, що відстоює пріоритет, верховність невербальної поведінки над вербальною в якості засобу більш ефективного і економного у досягненні комунікативної мети, аніж мовлення. Ця точка зору достатньо послідовно відстоюється у праці Н. І. Горєлова «Невербальні компоненти комунікації» (1980). Він зазначає, що процес вираження думки можна розглядати принципово інакше: “невербальна внутрішня програма експлікується так, що вербальні засоби заміщують будь-які інші засоби спілкування лише у випадку, якщо останні видаються менш ефективними і економними у досягненні комунікативних цілей”. На його думку, людина в ситуації спілкування реалізує деяку невербальну програму, накладаючи на неї вербальну форму. Вона пристосовує її до загальної схеми комунікації, “прибираючи” все вербально-надлишкове, те що дублює інші невербальні засоби розуміння.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*