Куда обратить особое внимание покупая сервера.

Куда обратить особое внимание покупая сервера.

Монтаж и включение сервера позволяет урегулировать различные проблемы по выполнению коих требуется немалые мощности, содержания главных или резервных копий нужных сведений, формирование внешнего подключения к приложениям и иным сетям компании. Подбор правильного сервера для организации позволяет сделать стабильный доступ к информационным данным компании. До покупки ещё требуется рассчитать задания сервера так как от подобного будет зависеть стоимость сервера а также его обслуживание.

Сервер, первым делом, является мощным компьютером, который способен легко осуществлять многие вычислительные задания как bulletproof, и конечно фиксировать совокупно все информационные данные фирмы. Ради лучшего удобства сервера стали группировать согласно их предназначению и назначенных целей. По этой таблице сервера распределяют на:

Сервера, на каких распределяются большие размеры данных. Подобные сервера специально смонтированны под БД.

Оборудование, в цели каких входит выполнение скриптов, которые запрашивают больших мощностей и где может сидеть несколько участников сразу.

Иные виды сервера относят к файл-хранилище, все они предназначены для упорядочивания сведений и доступа к нему нескольких категорий юзеров

Однако, должны уточнить что такая типология является весьма условной и часто сервера выполняют одним разом несколько действий в работе.

По таким составляющим как ОЗУ, мощьность процесора, емкость винчестера проводят целевую систематизацию севрерных кластеров. Точно также влияют на такое деление размер блока и его виды.

Ну, давайте начнём с начальных ходов по верному поиску сервера.

Перво-наперво определите задачи и задачи, какие возьмется выполнять будущий сервер.

Следующим етапом будет предвидение предполагаемого условия а также позиции под работу сервера. Важно определить численность пользователей, что начнут использовать серверные мощности машины.

И напоследок, нужно узнать каковыми мощностями будет характеризоваться ваш новый сервер. Мы рассуждаем о таких мощьностях как микропроцессор, жесткий диск и другое

Всегда перед покупкой установите правильно проведите анализ нужд для компании. Перечисленное помогает избежать покупки сервера с малыми или лишними мощностями, а стало быть — не делать ненужных растрат. Когда вы берете компьютер с невеликими мощностями тогда появляются трудности с полноценной службой серверной работы, поэтому может возникнуть довольно много просчетов или недоступность сервера. Когда будет закуплен сервер с мощностями что превышают потребности, значит это поведет бесполезные издержки на содержание и работу машины.

Эти рекомендации предоставят вам шанс отыскать своей фирме сервер, какой станет отвечать любым вашим потребностям. И вам следует просчитать опцию увеличения мощностных характеристик сервера по мере роста организации. Теперь вы можете приобрести своей фирме нужный конструктор сайта и не заботится о стабильной работе и выполнения поставленных заданий.

И, сделаем итоги. Прежде вам требуется принять решение какие конкретно скрипты начнут выполнятся на серверах, сколько сотрудников получат к нему доступ и как много предполагается одновременных подсоединений. Потом рассчитываем как много ресурсов будет при этом расходоваться и из подобных данных приниматься к анализу запросов на покупку сервера.

Желаем вам благополучной эксплуатации и развития вашего бизнеса.

Цель по выбору подходящего сервера

Главная суть в том что слово «Сервер» от английского означает как служитель. И впрямь, выделенный сервер предоставляет очень важные службы для всех сотрудников многих отраслей. В связи с этим AHKOР неизменно стал необыкновенно работоспособным, и поэтому изрядно дорогим. И не всегда многие сервера являются более производительноны нежели обыкновенные легкие персональные компьютеры. И очень занимательный факт заключается в том моменте что когда сервера задействованы на людей, тогда абоненты их выходит повелителями.

Разберем значения и темы.

Нынче постепенно придём к подобному факту что задания которые проделывает сервер допускается применить для всевозможных серверных станций, а разрешено и сконцентрировать несколько важных задач на одном сервере. Вначале нужно подразумевать что в компаниях серверов больше нежели один, все перечисленное объясняется тем что в силу вступают некоторые обстоятельства, какие нужно рассмотреть по отдельности. Заметим что данные разделения имеют очень относительный характер.

1. Сервер который предназначен для разных программ.

Такой сервер создается относительно эпизодически. Он нужен для выполнения довольно мощных проектов, главным образом это вычислительные задания аудиторских проектов или прочих программных продуктов что требуют крайне больших мощьностей для имеющихся вычислений. Обычно, в небольших компаниях подобные компьютерные программы встречаются весьма нечасто и поэтому таковые сервера заполучили далеко не широкую понятность. Такой вид серверов предполагает наличие продвинутых производственных мощностей, быстрые чипы новейшего уровня, а также огромного объема оперативной памяти. Ещё неприменным условием является факт наличия запасных дисков и продвинутая остуживающая установка.

В итоге — это весьма дорогие сервера. Но зато на данных серверах устанавливается ZennoPoster, и проделывать функцию по включении остального перечня проектов.

2. Компьютер для целевых заданий

Подобный сервер имеет много схожести с сервером для программ. Сущность данного состоит в таком вопросе что он предназначен для подсоединения клиентов с всяческим уровнем прав. Эта методика позволяет подключаться к серверу от всяческих каналов (часто довольно слабых) и производить на нем разнообразные вычисления и запускать программы. Возможно это как торговая так и аудиторская проекты. От подобного сервера требуется мощная и стабильная мощность, потому, что одновременно к серверу должно быть подключено некоторое количество абонентов. Зато к таковому серверу могут пристраиваться абоненты с ноутбуков и телефонов.

На видеотерминальный вход подсоединяются абоненты под спец. Дополнения и компьютерные программы.

При всех факторах варианта сервера необходимо не забывать часть свойств, которые сильно значительны при работе.

Серверные станции вовсе не считаются рабочим местом для работников. Чем реально меньше сотрудники имеют в своем распоряжении к ним пароли, тем надежнее.

Не стоит удалять от серверных станций мыши а также атрибуты. Неожиданно они станут крайне нужны

Довольно значимым аспектом при работе серверов становится электричество. Не экономите на ИБП и аккумуляторах.

Серверные станции всегда имеют необходимость в тех поддержке. Поэтому не забудьте следить за красными лампочками и острыми звуками что выпускаются информационным сервером. Желательно уведомить о сигналах предварительно, чем только потом исправлять неполадки.

Сервер будет работать значительно дольше если его отнюдь не будут задирать лишний раз. Никаких личных заданий, исключительно организационные. Ежели он не работает круглосуточно, значит так порой лучше, будет работать лет 5, а возможно и больше.

4. Невербальні комунікативні сигнали у міжособовій взаємодії

© Микола Махній, 2010

4. Невербальні комунікативні сигнали у міжособовій взаємодії

Більшість лінгвістів відносять невербальні дії, що супроводжують вербальну інтеракцію до рівня комунікативного чи інтерактивного ходу (communicative move, interactional move). Останній становить собою вербальну або невербальну дію одного з учасників, мінімальний значущий елемент, який розгортує взаємодію, просуває спілкування у бік досягнення комунікативних цілей.

У більшості наявних праць підкреслюється саме паралінгвістична функція невербальних засобів, яка зводиться до доповнення, пояснення, інтерпретації тексту і до прояснення його підтексту. Багато авторів вбачають роль невербальних проявів у тому, щоб “підсилити” емоційну насиченість сказаного, підняти його виразність і силу. На відміну від паралінгвістичного підходу до проблеми взаємодії мовленнєвих і немовленнєвих комунікацій підхід до невербальних комунікацій як до “автономного тексту” формується на основі ідей про те, що вони є мовними знаками і виконують всі їх функції. Інакше кажучи, за невербальними комунікаціями, визнається статус автономного “тексту”, який має план виразу, змісту та інтерпретації, “тексту”, що замінює “вербальний текст”. З точки зору даного підходу проблема взаємодії мовленнєвих і немовленнєвих засобів у спілкуванні вирішується не з позиції “що головне, що доповнює”, а з позиції пошуку тих компонентів невербальної поведінки, котрі дійсно є автономними невербальними комунікаціями, зміст яких може бути зрозумілий поза мовленням. Вони не витискують мовлення, а співіснують з ним як незалежна від нього система.

Окрім цих підходів до аналізу проблеми співвідношення мовленнєвих і немовленнєвих засобів у процесі спілкування існує також точка зору, що відстоює пріоритет, верховність невербальної поведінки над вербальною в якості засобу більш ефективного і економного у досягненні комунікативної мети, аніж мовлення. Ця точка зору достатньо послідовно відстоюється у праці Н. І. Горєлова «Невербальні компоненти комунікації» (1980). Він зазначає, що процес вираження думки можна розглядати принципово інакше: “невербальна внутрішня програма експлікується так, що вербальні засоби заміщують будь-які інші засоби спілкування лише у випадку, якщо останні видаються менш ефективними і економними у досягненні комунікативних цілей”. На його думку, людина в ситуації спілкування реалізує деяку невербальну програму, накладаючи на неї вербальну форму. Вона пристосовує її до загальної схеми комунікації, “прибираючи” все вербально-надлишкове, те що дублює інші невербальні засоби розуміння.

3. Невербальні комунікативні сигнали у міжособовій взаємодії

© Микола Махній, 2010

3. Невербальні комунікативні сигнали у міжособовій взаємодії

На думку І. Н. Горєлова та В. Ф. Єнгаличова, “протопоняття” з невербальними засобами комунікації складають фундамент розумної діяльності і достатньо складної сигналізації про неї. Без цього базису, як вважають вчені, не може бути сформована друга сигнальна система. У людини вона формується, у тварин – ні, але за певних умов (не в стаді приматів, а у співпраці з людиною) і у мавп-антропоїдів може виникнути і потреба у спілкуванні з людиною, і система спілкування, яку для них винаходить людина.

Резюмуючи цю дискусію, слід зазначити, що структурні взаємозв’язки мови і жеста, їх внутрішня, генетична єдність досить виразно можуть свідчити про їх філогенетичний взаємозв’язок.

Відомо, що міміка, жести як елементи невербального (англ. nonverbal – без використання слів) інформування є однією з перших візуальних, знакових систем, що засвоюється в онтогенезі. Найвагомішим аргументом на користь пріоритету невербальної мови над вербальною слугують дані, які свідчать про транскультурний характер основних мімічних картин, поз, наборів жестів, а також результати досліджень про риси жестикуляції і міміки, котрі виступають генетичними ознаками людини, наприклад уроджені способи вияву емоцій.

Спонтанна невербальна поведінка поступово доповнюється символічною мімікою, жестами, позами, використання яких грунтується на культурному, груповому, ситуативному погодженні і неможливе без попереднього навчання. Разом з тим, як відомо, не лише виражальні тілесні рухи послуговуються як невербальні засоби інформування, але й інші сигнали, серед яких – зовнішній вигляд людини взагалі, манери поводитися, особливості використовування речей і т.ін.

Невербальні повідомлення можуть бути закодовані за допомогою:

1) виражальних рухів тіла;

2) звукового оформлення мови (висота, гучність, швидкість, ритмічність і т.ін.);

3) певним чином організованого мікросередовища, що оточує людину (себто того простору, який індивід може контролювати або змінювати: від обстановки житла до відстані, якій він надає перевагу, розмовляючи з іншими);

4) використовування матеріальних предметів із символічним значенням (наприклад, подарунок до свята; занавішене вікно як умовний знак небезпеки; вишукані парфуми як індикатор певного іміджу).

Невербальні повідомлення, як зазначають дослідники, у чомусь аналогічні до усного чи писемного мовлення. Поняття “мова тіла”, що існує в літературі, відображує цю схожість вербальної і невербальної комунікації. За висловом Г. В. Колшанського, невербальні компоненти комунікації співіснують і узгоджуються з вербальними засобами “в силу єдиної біологічної організації людини”.

Незважаючи на абсолютну самостійність структури мови, її вивчення тісно пов’язане з дослідженням структури невербального компоненту, оскільки розгляд послідовностей мовленнєвих подій в цілому, був би неповним і неадекватним без урахування немовленнєвих ходів та інтеракцій.

Г. В. Колшанський, наприклад, вважає, що паралінгвістичні (від грец. префікса para – біля та лат. lingua – мова) засоби є “допоміжними способами мовного спілкування…”, а по відношенню до мови “суто надбудовчою системою, яка не зачіпає саму основу мовної системи”. Звідси термінологічна відмінність: лінгвістика – паралінгвістика.

Серед основних функцій невербальних компонентів лінгвісти виокремлюють (звісно, на різному підгрунті) наступні:

емотивну функцію, пов’язану з емоціями говорящого;

апелятивну функцію, розраховану на вплив адресата і регулюючу комунікацію;

фатичну функцію, що служить для встановлення і підтримування комунікативного контакту.

В рамках аналізу дискурсу остання функція становить найбільший інтерес, оскільки вона забезпечує можливість регулювання розмови.

Звичайне спостереження підказує, що величезний корпус невербальних компонентів комунікації сприяє регулюванню цілої мовленнєвої події. Так, деякі невербальні компоненти є “метакомунікативними маркерами” мовленнєвої події: рукостискання, характерний погляд, зміна пози і т.ін. маркірують окремі фази мовленнєвого спілкування. Піднята догори рука може також означати зміну комунікативних ролей у певних умовах, а легке поплескування адресата по плечу може ініціювати передачу йому мовного кроку.

2. Невербальні комунікативні сигнали у міжособовій взаємодії

© Микола Махній, 2010

2. Невербальні комунікативні сигнали у міжособовій взаємодії

Фізіологічним підгрунтям мовлення вважається умовно-рефлекторна діяльність кори великих півкуль головного мозку, подразниками для якої є слова. Завдяки слову як “сигналу сигналів” (І. П. Павлов) мозок відображає реальність в узагальненій формі, внаслідок чого радикально змінюється характер регуляції поведінки. Для характеристики відмінностей між сигнальною діяльністю головного мозку тварин і людини та вияву специфічно людських типів вищої нервової діяльності І. П. Павловим було запропоновано поняття про наявність двох сигнальних систем. Згідно його вчення, ці сигнальні системи регулюють поведінку живих істот у навколишньому середовищі, властивості котрого сприймаються головним мозком у вигляді сигналів, чи безпосередньо схоплюються органами чуття як відчуття кольору, звуку, запаху та ін. (перша сигнальна система), або представлених у знаковій системі мови (друга сигнальна система).

Поняття “сигнал” (від лат. signum – знак), котре розуміється як процес або явище (зовнішнє чи внутрішнє, яке усвідомлюється чи не усвідомлюється), що містить повідомлення про якусь подію й зорієнтовує живу систему відносно цієї події, широко використовується у психофізіології і нейропсихології, в інженерній і загальній психології при дослідженні перцептивних процесів, у соціальній психології при дослідженні процесів комунікації.

За певних умов у мавп-антропоїдів може виникнути і потреба у спілкуванні з людиною.

Розпочате І. П. Павловим завдячуючи орієнтації на мову перетворення поняття про сигнал у поняття про знак як наділеної значенням одиниці інтелектуальної активності людини було розвинуте Л. А. Орбелі, в концепції якого знаки виступили у якості носіїв культурних смислів, охоплюючи нарівні з мовними інші різновиди знакових відношень (музичні звуки, малюнки, виразні рухи та ін.). Ще на початку 30-х років ХХ ст. Л. А. Орбелі зазначав, що сигналізація у вищих тварин (мавп) не вкладається у рамки теорії про дві сигнальні системи: досить розумні – у певних межах, звісно, – дії мавп виходять далеко за межі спадкових інстинктів і безумовно-умовних рефлексів. Разом з тим мавпи не мають другої сигнальної системи, себто людиноподібної мови. Отже, необхідно було визнати наявність між першою і другою сигнальною системою проміжної складової.

У 70-ті роки ХХ ст. незалежно одна від іншої з’являються праці, в яких підтримується і розвивається гіпотеза про те, що мова є більш пізнім утворенням людської еволюції, наводяться аргументи на користь первісного виявлення мовної здібності в системах жестів, що перейшла згодом у вокалізацію.

Невербальні комунікативні сигнали у міжособовій взаємодії

© Микола Махній, 2010

1. Невербальні комунікативні сигнали у міжособовій взаємодії

Інформаційний бік міжособового спілкування і взаємодії, як відомо, забезпечується за допомогою мови як основного, специфічно людського знаряддя спілкування.

Мова становить собою систему знаків, які функціонують як засоби людського спілкування. Кожне слово є знаком, який у певний спосіб співвідноситься з предметами і явищами зовнішнього світу. Вербальна (від лат. verbum – слово, словесний) комунікація за допомогою слова – найбільш універсальна форма людського спілкування. Рівень володіння мовою, багатство та культура мовного висловлювання визначають можливості та ефективність спілкування кожної конкретної особистості.

Мова як засіб спілкування виникла і сформувалась історично, у процесі розвитку людського суспільства, з його потреб. Вже на кінець ХІХ ст. у середовищі лінгвістів, філософів і психологів були відомі різноманітні теорії походження людської мови. Одна з них була “звуконаслідувальною”, інша – “жестовою”. Третя – “трудова”, яка, по суті, не відкидаючи ролі жестів і фонацій, стверджувала, що в основі колективної діяльності людей лежать трудові спільні дії, стосовно котрих треба було “домовлятися”, тобто подавати сигнали, організовувати їх, називати щось значне якимись знаками. Існувала ще й “вигукова” теорія: перші звуки були емоційними, походили з внутрішніх переживань і відчуттів болю, страху, гніву, радості.

Для того, щоб відбувся “акт семіозісу” (тобто момент позначання або момент розуміння знака), необхідно, щоб комуніканти “домовились” відносно того, що саме зовні їх чи всередині них позначається (який фрагмент об’єктивної чи суб’єктивної реальності) і як, яким знаком.

Сучасний лінгвіст і семіотик Б.В. Якушин, проаналізувавши всі відомі до цього часу гіпотези про походження мови, висунув власну: знакова діяльність людини розпочалася з пантоміми. Обгрунтовуючи свою гіпотезу, дослідник спирається на дані антропологів про те, що первісна людина не володіла як слід рухами нижньої щелепи, до того ж будова носоглотки і гортані (зокрема у неандертальців), судячи з усього, майже не дозволяла утворювати членороздільні звуки. Грубість кам’яного знаряддя і сам устрій кістей рук наших первісних предків – це свідчення незграбності, негнучкості пальців. Саме тому, як вважає вчений, єдине, до чого можна було прийти як до початкового засобу оповіді, – пантоміма.

У пантомімі інформація передається за допомогою міміки, жестів, стрибків, танцю, пластики тіла, гротескового реквізиту.

5. ОРГАНІЗАЦІЙНО-МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ТРЕНІНГУ ЖЕСТОВОЇ ЕКСПРЕСІЇ

© Микола Махній, 2009

5. ОРГАНІЗАЦІЙНО-МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ТРЕНІНГУ ЖЕСТОВОЇ ЕКСПРЕСІЇ

 

Висновки. У повсякденному житті, у процесі соціально-психологічного тренінгу, тілесно-орієнтованої психотерапії експресивне Я особистості стає предметом рефлексії саме тоді, коли зовнішність здійснює потужний вплив на всю систему відносин, професійні й особистісні досягнення людини.

Особливості жестикуляції кожної окремої особистості обумовлені низкою психологічних факторів. Проте максимально ефективне використання жестів і рухів тіла неможливе без спеціальної підготовки, яка особливо необхідна представникам соціономічних професій: психологам, викладачам, соціальним працівникам, лікарям, правоохоронцям, акторам, іміджмейкерам, кореспондентам, ведучим різних шоу, концертів, диспутів та ін.

Література

1.Крейдлин Г.Е. Невербальная семиотика: язык тела и естественный язык. М.: Новое литературное обозрение, 2002. 592 с.

2. Лабунская В.А. Экспрессия человека: общение и межличностное познание.
Ростов-на-Дону; Феникс, 1999. 608 с.

3. Нэпп М., Холл Дж. Невербальное общение. Полное руководство. СПб.:
Прайм-Еврознак, 2006. – 512 с.

4. Пронников В.А., Ладанов И.Д. Язык мимики и жестов. М.: Стелс, 2001. 212 с.

4. ОРГАНІЗАЦІЙНО-МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ТРЕНІНГУ ЖЕСТОВОЇ ЕКСПРЕСІЇ

© Микола Махній, 2009

4. ОРГАНІЗАЦІЙНО-МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ТРЕНІНГУ ЖЕСТОВОЇ ЕКСПРЕСІЇ

Авторський варіант тренінгу жестової експресії складається із чотирьох базових модулів.

Завдання першого модулю – розширити особистий репертуар жестів учасників тренінгу, домогтися під час їх виконання природності та виразності.

Освітньою метою на цьому етапі є вивчення найбільш розповсюджених етнокультурних жестів повсякденного спілкування. Це можуть бути:

1.Жести різних станів і процесів (радості, уваги, розгубленості, пригніченості, страху, пригадування, роздумування та ін.).

2.Модальні жести (погодження, несхвалення, іронії, співчуття, вдячності, негативної оцінки, погрози).

3.Жести-регулятори (привітання, запрошення, привернення уваги, утримування співрозмовника на певній дистанції, регуляції розмови, демонстрації уваги, прощання, прохання, вимоги, глузування, заборони, прощення).

4.Жести-інформатори (зображування форми і розміру об’єкта, кількості, імітації дії, лекторські заперечення й ствердження, вказівні).

Доцільно вибрати якийсь жест з будь-якої групи жестів, а потім:

виконати його, адресуючи спочатку одній людині (перший варіант – на незначній відстані, другий варіант – при значному віддаленні), а через деякий час цілій аудиторії;

– змінювати виконання жесту в залежності від різних тональностей спілкування: нейтрально-офіційної, нейтрально-побутової, піднесеної, фамільярної, вульгарної;

– виконати жест, виявляючи власний емоційний стан (гнів, радість, пригніченість, невпевненість, невдоволення, презирство та ін.);

виконати жест нейтрально, категорично, невпевнено.

Те саме рекомендується відпрацювати із конкретним жестом з іншої класифікаційної групи.

Завдання другого модулю – адекватно й точно супроводжувати мову жестами.

На цьому етапі учасникам тренінгу пропонується подивитися фрагмент відеозапису або телепередачі, співставити окремі слова і фрази, які їх супроводжують та проаналізувати їхню доцільність. Потім необхідно повторити ці слова з жестами перед дзеркалом.

Далі взяти текст будь-якої казки та проілюструвати її жестикуляцією. Можна ускладнити вправу, вживаючи жести лише в одній лінгвістичній функції: дублюючій, доповнюючій, акцентуючій, коректуючій. Або використати жестикуляцію відразу в декількох функціях. Звернути увагу, як змінюється зміст казки в залежності від використовування жестикуляції в одній чи кількох функціях.

Ще однією обов’язковою вправою даного модулю є імітація телефонної розмови, де учасники чують один одного, але не бачать. Після завершення «розмови» кожний учасник має відзначити в тексті (текст пропонується в письмовому вигляді) використані їм самим і партнером жести. Пояснити, чому вжитий саме той чи інший жест, співставити записи, проаналізувати, наскільки жести співвідносяться з мовою.

Завдання третього модулю – навчитися використовувати жест як самостійний засіб комунікації (незалежно від мови) у різних ситуаціях.

Учасники тренінгу у парах чи мікрогрупах розігрують невеличкі етюди, «розмовляючи» один з одним лише за допомогою жестів та міміки. Теми можуть бути найрізноманітними: «На пероні перед відправленням потяга», «На гамірній перерві», «Розмова через скло супермаркету», «Навчання приятеля керуванням велосипеду», «Тренер демонструє спортивну вправу», «Розмова знайомих через трасу, де мчать автівки», «На прийомі у стоматолога», «Мама сварить дитину за брудні рученята», «Знайомство на вулиці хлопця і дівчини».

Можна розіграти сценку розмови з іноземцем, який питає, як дістатися до готелю, до ринку, до лікаря, до зупинки громадського транспорту. Або розіграти ситуацію, коли під час відповіді студента в аудиторію зазирає викладач, котрому необхідно терміново повідомити колезі деяку інформацію, не перериваючи заняття й не показуючись студентам. Чим більше імпровізації в ігрових вправах, тим краще. Необхідно намагатися за допомогою жестів і міміки якомога точніше виражати свої думки й відповідати на репліки партнера. Звісно, що результати мають бути обговорені, а за умови відеозапису етюдів це можна зробити значно ефективніше.

Завдання четвертого модулю – навчитися обирати жести у відповідності з конкретною психолого-педагогічною ситуацією.

На цьому етапі відпрацьовується жестикуляція специфічна перш за все для педагогічного спілкування з дітьми. Учасники групи тренуються в жестах привітання дітей, підбирають жести за допомогою яких можна покликати дитину, знаходячись з нею поруч чи на значній відстані від неї. Можна спробувати вжити жести паралельно з реплікою, синхронно чи автономно. Виконуючи ці вправи доцільно надати жесту якийсь відтінок: суворості, доброзичливості, ніжності, невдоволення, прощення, підбадьорювання та ін.

Учасникам тренінгу пропонується підібрати жести, за допомогою яких можна привернути увагу дитини, особливо коли вона чимось зайнята в даний момент (грає, читає цікаву книжку, дивиться мультики, спілкується з приятелем). Доцільно також змоделювати ситуації, коли необхідно буде звернутися до дитини з проханням. Як будуть змінюватися жести в залежності від нейтрального, схвального чи невдоволеного ставлення до дитини?

3. ОРГАНІЗАЦІЙНО-МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ТРЕНІНГУ ЖЕСТОВОЇ ЕКСПРЕСІЇ

© Микола Махній, 2009

3. ОРГАНІЗАЦІЙНО-МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ТРЕНІНГУ ЖЕСТОВОЇ ЕКСПРЕСІЇ

Теоретичне усвідомлення комунікативних функцій жестів посилює практичну зацікавленість в удосконаленні власної жестикуляції. Цьому допоможе:

1.Постійний контроль за власною жестикуляцією у різних ситуаціях. Це потрібно для усвідомлення власних жестів, співвіднесення їх з мовленням. Необхідно виявити і одноманітні, часто повторювані жести-паразити й намагатися позбутися їх прояву в спілкуванні.

2.Використання аматорських відеозаписів, де зафіксоване ваше спілкування з родичами, знайомими, друзями, колегами, дітьми. За записами є можливість оцінити доречність, виразність окремих жестів, їх співзвучність з мовленням.

3.Відверта розмова з близькими людьми про свою жестикуляцію.

4.Попереднє обмірковування своєї невербальної поведінки на майбутній зустрічі, побаченні, занятті і т.ін.

5.Спостереження за жестикуляцією артистів театру, кіно, діячів мистецтва і літератури. Читання високохудожніх творів, де подаються яскраві описи міміки, жестів а, позування героїв.

6.Вивчення специфіки етнокультурних жестів та відпрацювання техніки їх виконання.

7.Різні ігри, які передбачають розвиток виражальних рухів.

8. Виконання спеціальних вправ.

Під час виконання вправ учасники тренінгу мають завжди пам’ятати основні правила жестикуляції:

1. Жести мають бути виразними і завершеними.

2. Жестикуляції не повинно бути занадто мало чи занадто багато.
Кількість жестів не повинно перебільшувати національно-культурний
норматив, себто не більше 35-40 жестів на годину.

3. Необхідно контролювати свої жести та розвивати у себе невербальну рефлексію бачити свої рухи начебто очами інших людей.

4. Слідкувати за адекватністю жестів кожної конкретної ситуації.

5. Уникати жаргонних жестів і жестів, які призводять до негативної оцінки власної особистості.

6. Відпрацьовувати почергово обрані групи жестів.

Основна частина тренінгу жестової експресії ґрунтується на програванні найбільш часто повторюваних ситуацій використовування жесту. Частина вправ розрахована на роботу з кимось або в групі. Перевага таких вправ у тому, що вони передбачають можливість обговорення засобів невербального спілкування. Більшість же вправ можна виконувати самостійно, що значно спрощує навчання й дозволяє знайти час для занять у вільний час.

Під час виконання вправ слід постійно слідкувати за відповідністю вербальних і невербальних засобів спілкування. Жест має бути виразним, адекватним та гармонізувати зі словом, мімікою, пантомімікою.

Виконуючи етюдні вправи, слід намагатися увійти в роль, як актор: у всіх подробицях уявити ситуацію, викликати в собі відповідні переживання й почуття, продумати, які засоби невербального спілкування найкраще підійдуть в даній ситуації, і лише після цього відпрацьовувати жестикуляцію.

Учасників тренінгу слід застерегти, що якою б привабливою не була для когось чиясь манера, поведінки і жестикуляції, не варто бездумно копіювати її, втрачаючи свою індивідуальність. Краще взяти на озброєння декілька гарних і виразних жестів, відшліфувати їх виконавську техніку настільки, щоби вони органічно втілились у власну манеру жестикулювання.

2. ОРГАНІЗАЦІЙНО-МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ТРЕНІНГУ ЖЕСТОВОЇ ЕКСПРЕСІЇ

© Микола Махній, 2009

2. ОРГАНІЗАЦІЙНО-МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ТРЕНІНГУ ЖЕСТОВОЇ ЕКСПРЕСІЇ

Метою пропонованого тренінгу жестової експресії є розвиток і формування вмінь адекватної жестикуляції в ситуації міжособистісної взаємодії, розширення жестового репертуару у відповідності з діяльністю й стратифікаційно-гендерним типом спілкування.

Пропонована нами методика засвоєння жестової експресії першочергово передбачає ознайомлення з відповідною літературою про семіотичну (знакову) природу жестикуляції; про результати теоретичного й експериментального вивчення жестикуляції, про систему жестів повсякденного спілкування, її роль, функції в ранньому онтогенезі та у міжособистісному спілкуванні дорослих людей; про особливості національно-специфічних систем жестів[1, 2, 3, 4].

 

Жести – це рухи тіла (або деякої його частини), які використовуються для передавання думки, наміру або почуття. Такі дії часто-густо здійснюються руками, але в жестикуляції також задіяні рухи голови, ніг, м’язи обличчя й тіла загалом. Власне жестами вважаються лиже ті рухи, що передають якесь значення. Згідно концепції відомого дослідника невербальної комунікації Десмонда Морріса, жест – це така дія, яка містить у собі значущий візуальний сигнал. Щоб стати жестом, дія має передавати якусь інформацію, себто нести смислове навантаження. Деякі дії зазвичай не вважаються жестами, – як то доторки до себе, струшування, поправляння одягу чи нервова манірність. Дії, виконані задля виконання таких завдань, як паління, їда або піднімання книжки, зазвичай не вважаються жестами. Проте якщо подібні інструментальні дії робляться з певною афектацією («стильно»), вони будуть розцінені як умисні жести.

Жести виконують чимало функцій. Вони можуть заміщати мовлення (під час діалогу або коли мова взагалі не використовується), регулювати потік і ритм взаємин, утримувати увагу, підкреслювати вислів та вносити ясність у висловлювання, характеризувати зміст розмови й робити її оригінальною, випереджувати наступні фрази й допомагати співрозмовникам сприймати і формулювати мовні повідомлення. Жестами людина демонструє, зокрема, також щирість, намір захищатися, готовність до дій, запевнення, розчарування, довіру, підозру, характер взаємин загалом.

Афективно-комунікативна функція представлена в емотивній функції (вираження почуттів, волі, бажань та інших станів), у функції вияву процесів (перцептивних, мнемічних, інтелектуальних), у модальній функції (вираження взаємин, установок, оцінок, об’єктів, себе, суб’єктів). Регулятивно-комунікативна функція реалізується у фатичних жестах (вступ у контакт), у конатативних (підтримування й посилення контакту), у ендних (завершення контакту), у спонукальних функціях. Інформативно-комунікативна функція виявляється у презентації інформації про об’єкт, про себе, про іншого.