6. НЕВЕРБАЛЬНІ СТИЛІ САМОВИЯВЛЕННЯ В МОЛОДІЖНИХ СУБКУЛЬТУРАХ ЕСТЕТИКО-ЕКСПРЕСИВНОГО СПРЯМУВАННЯ

© Микола Махній, 2009

6. НЕВЕРБАЛЬНІ СТИЛІ САМОВИЯВЛЕННЯ В МОЛОДІЖНИХ СУБКУЛЬТУРАХ ЕСТЕТИКО-ЕКСПРЕСИВНОГО СПРЯМУВАННЯ

Висновки. Психосеміотичне дослідження субкультур молоді дає можливість отримати новий пласт знань про вербальну і невербальну комунікацію у юнацькому середовищі, способах соціально-символічного кодування повсякденності, що сприяє формуванню сталих моделей взаємодії молодих людей один з одним та із дорослими, активній соціальній позиції молоді як однієї з найкреативніших соціальних спільнот.

Зміни, що відбуваються в сучасній культурі і суспільстві, які зачіпають як трансформацію соціально-економічних і політичних орієнтирів, так і швидку адаптацію до постмодерної соціокультурної дійсності, призвели до пошуку нових шляхів життєвого самовизначення молоді, розширенню її субкультури і субкультурних практик перш за все за рахунок змін систем повсякденної взаємодії вербального і невербального характеру.

Молодіжна культура субгруп мозаїчна і недовговічна, часто трансформується і змінюється з приходом нового покоління. Зміна поколінь характеризується переважно зміною ідейно-згуртовуючих характеристик молодіжних субкультур, що стосується форм прояву, то їм властива повторюваність.

Ми розділяємо точку зору О. Якуби, що по суті, молодіжні субкультури – це результат пошуку своєрідної, нової ідентичності, створення нового стилю [12]. Джерелом цього стилю можуть бути романтизовані чи ідеалізовані образи іншої цивілізації чи культури (“культурні міфи” або “культурні утопії”). Для молодіжних субкультур Заходу джерелами “нового стилю” стали культури Азії, Африки й американських індіанців. Це було радше конструювання, ніж запозичення: образ чужої культури очищався від рис, які не сприймалися середовищем, поповнювався власними інтерпретаціями культурних феноменів. Тому результат міг кардинально відрізнятися від оригіналу.

Джерелом конструювання “культурних міфів” вітчизняних молодіжних субкультур став насамперед Захід.

Причина появи молодіжних субкультур спільна як для західних країн, так і для України. Молодь завжди прагне до спілкування з ровесниками, намагається втекти від духовної самотності в родині, у суспільних інститутах, іноді це спроба піти від суспільства загалом. Цю самотність переживають як діти забезпечених батьків, так і вихідці з малозабезпечених родин. Окрім духовної самотності молодої людини існує і соціальний підтекст – визначення ролі та місця молоді в суспільстві.

Самі молоді юнаки та дівчата, які вирішили, що вони повинні стати панком, готом чи емо, навряд чи скажуть про себе, що вони практикують особливий стиль життя. Але про це можуть сказати ті значення і смисли, які вони вкладають у свою субкультурну ідентичність, ті особисті і соціальні проблеми, які вони за допомогою свого іміджу вирішують.

Молодіжні ідентичності носять тимчасовий характер і найчастіше позбавлені глибинних змістовних підстав. Усе частіше особлива увага починає приділятися не змістовним, а саме зовнішнім ознакам приналежності до певної неформальної групи. Саме цим пояснюється підвищена увага в молодіжних субкультурах до одягу, сленгу, символіки, зразків поведінки як ознак групової ідентичності.

Початковий етап формування та розвитку субкультур дозволяв розглядати їх як замкнуті утворення з досить визначеними межами, сформованими молодіжними меншинами, які представляють собою сукупність автентичних норм, ціннісних орієнтацій, форм поведінки, стандартів зовнішнього вигляду і т. д. Але в сучасній ситуації субкультури втрачають свою замкнутість і набувають властивості плинності, рухливості, мінливості та прозорості кордонів, дозволяючи формувати нескінченну безліч “комбінованих” ідентичностей [2].

Різноманітні молодіжні культури характеризують і демонструють у своїх стилізаціях та експериментах над стилем життя не тільки приналежність молоді до якоїсь групи чи спільноти, але й також до даного габітусу і форми життя, котрим ці групи або угрупування почуваються зобов’язаними. Стиль – це частина великої системи знаків, символів та посилань для соціальної орієнтації. Це вираження, інструмент та результат соціальної орієнтації. Відповідно до цього стиль індивідуума не тільки повідомляє, хто є “хто” або “що”, але й хто є “хто” для “кого і у якій ситуації”.

Література

1. Бэггерский фетиш: Открытие Пьера Хорше // http://www.baggyzone.ru/erotic.htm

2. Епанова Ю.В. К вопросу о специфике субкультурной идентификации молодежи // http://www.regioncentre.ru/generation/publications/publication15/

3. Епанова Ю.В. Субкультура тинейджеров как феномен современной культуры: теоретические аспекты анализа //http://www.regioncentre.ru/generation/publications/publication16/

4. Кто такие беггеры // http://hiphop98.narod.ru/baggy.htm

5. Неформальные молодежные сообщества Санкт-Петербурга: теория, практика, методы профилактики экстремизма / Под ред. А.А. Козлова и В.А. Канаяна. – СПб, 2008.

6. Омельченко Е. Поколение Text: новые имена молодежной культуры //

http://www.regioncentre.ru/resources/articles/article15/

7. Пипенко М. Особенности репрезентации субкультурных идентичностей в Интернете

http://www.regioncentre.ru/generation/publications/publication45/

8. Пруденко Я. Субкультура – втеча від свободи // Незалежний культурологічний часопис «Ї». – 2007. – № 46.

9. Соколов М. Субкультурное измерение социальных движений: когнитивный подход // Молодежные движения и субкультуры Петербурга. – СПб, 1999.

10. Фольбрехт Р. Від субкультур до стилів життя // Незалежний культурологічний часопис «Ї». – 2005. – № 38.

11. Щепанская Т.Б. Система: тексты и традиции субкультуры. – М.: ОГИ, 2004.

12. Якуба О. Молодіжні рухи та їх базова типологізація// Незалежний культурологічний часопис «Ї». – 2002. – № 24.

5. НЕВЕРБАЛЬНІ СТИЛІ САМОВИЯВЛЕННЯ В МОЛОДІЖНИХ СУБКУЛЬТУРАХ ЕСТЕТИКО-ЕКСПРЕСИВНОГО СПРЯМУВАННЯ

© Микола Махній, 2009

5. НЕВЕРБАЛЬНІ СТИЛІ САМОВИЯВЛЕННЯ В МОЛОДІЖНИХ СУБКУЛЬТУРАХ ЕСТЕТИКО-ЕКСПРЕСИВНОГО СПРЯМУВАННЯ

Стиль “молодості” запозичується іншими віковими категоріями. Новий стандарт чоловічої експресивної поведінки демонструє загальносвітова тенденція до метросексуальністі. Поняття “метросексуал” (від англо-американського сленгу metro – велике місто, мегаполіс, метрополія) запроваджене британським дослідником Марком Сімпсоном (Mark Simpson) у книжці про чоловічу ідентичність “Втілення мужчини” (1994). Автор терміна використав його задля опису нового, нарцисичного, усвідомлюваного типу чоловічості, репродукованого кінематографом, рекламою, модними журналами, аби замінити ним традиційну, обмежену, замкнену в собі маскулінність.

Типовий метросексуал – молодий (20-35 років), самостійний, працюючий мешканець міста, для якого власна зовнішність є інструментом привернення уваги інших. Це чоловік, який не соромиться піклуватися про власне тіло й красу, використовує новинки чоловічої косметики, знається на тонкощах догляду за обличчям. Метросексуали володіють яскраво вираженим художнім чуттям та естетичним сприйняттям оточуючого світу, прискіпливі до речей та людей, що їх оточують. Вони витрачають багато сил і часу задля підтримування вишуканого стилю життя. Естетичними еталонами для метросексуалів стають чоловіки, відомі своєю зовнішністю і стилем, чий медіа-образ відповідає ідеї метросексуальності: Девід Бекхем, Кріштіану Роналду, Джастін Тімберлейк, Бен Аффлек, Бред Пітт, Хью Джекмен.

Метаформози Кріштіану Роналду. Сексапільний португальський футболіст не боїться експериментувати зі стилем та вважає себе звичайнісіньким метросексуалом.

У XIX столітті схожий культурний феномен був відомий під назвою денді. Хоча дендізм в експресивному плані являє собою дещо інше: це холодна харизма, аристократична манера поведінки й індивідуалістична ідеологія. У метросексуалів немає яскраво вираженого й часом нахабного індивідуального смаку, любові до експериментів, властивих денді. Тут проходить досить чітка розмежувальна лінія між цими двома поняттями. Головне, що розділяє денді й метросексуала, – це момент нонконформізму. Тому що денді – лідер моди – може собі дозволити одягатися не так, як більшість. Це він створює правила, яких дотримуються інші модники. Дендізм – доля естетів і одинаків, а метросексуалізм – це явище масове. Метросексуал, на відміну від денді, фігура конформістська, він слідує законам масового смаку.

Сучасна молодь може постійно вибирати щось нове в “стильовому супермаркеті”, досвід стає подобою експериментальної лабораторії, молоді люди змінюють культурні стратегії, не вважаючи себе зобов’язаними вічно належати одній стилістиці та її ідеологічним вимогам.

Проте ця свобода залишається ілюзорною. Саме на розвитку цих “супермаркетів” робляться сьогодні найбільші капітали. Реклама підказує, як саме молоді люди можуть задовольнити свої амбіції за рахунок того, що вони вибирають, купують, допомагає їм “незалежно” сконструювати свою “індивідуальну” ідентичність і стиль.

Походи по магазинах (шопінг) стають для частини молоді своєрідною культурною активністю, заповнюють брак колективізму. Шопінг-культура стає своєрідним культурним посередником у псевдо-спільнотах. Причому, споживчий простір освоюється молоддю поза батьківським контролем, що допомагає молодим за допомогою шопінгу інтерпретувати те, ким вони є. Сам доступ до споживчого ринку відчувається ними як можливість випробувати нову свободу, і зробити свій “незалежний” вибір.

Проте ця свобода доступна не всім. Є різниця між тими, хто може споживати, і тими, хто тільки мріє про споживання. На різницю між споживчими практиками молоді великий вплив мають ґендер, етнічність, сексуальна орієнтація, географічне розташування, соціальний клас і, у не останню чергу, наявність фізичних обмежень. З урахуванням цих відмінностей, молодіжне споживання часом може виглядати не як суцільне задоволення, а як джерело хвороб та психічних розладів [6].

Для багатьох молодих людей споживчий гедонізм перетворюється на війну за те, щоб, підтримуючи певний стиль, втриматися на рівні й не стати аутсайдером. Особливого загострення ця споживча “боротьба” набуває для української молоді, що росте у своїй більшості в бідних або не дуже заможних сім’ях.

Крім того, розвиток ринку залежить від масового виробництва і масового споживання, яке лише приймає форму індивідуального. Тому конструювання споживчої стилістики для більшості молоді відбувається в рамках масового виробництва. Навіть тоді, коли вони “тікають” і починають створювати щось своє, їх все одно, раніше чи пізніше, наздоганяє масова молодіжна індустрія. Так сталося з усіма субкультурними стилями, епатажні знахідки яких були масово розтиражовані індустрією молодіжної моди, так трапляється і з альтернативними молодіжними проектами, наприклад, в музиці, які із часом стають “попсою”.

Тим не менше, неформальні субкультурні практики не зникають, хоча й скорочуються строки їх життя. Їх перетравлення в попсовий варіант відбувається стрімкіше, ніж раніше. Сам процес перетворення субкультури в попсу кардинально змінює її зміст. Так, наприклад, скінхедівський прикид може використовуватися і гопниками і неформалами. Стиль так званого “гламуру” має як богемно-елітарний, так і попсово-гопницький варіант.

4. НЕВЕРБАЛЬНІ СТИЛІ САМОВИЯВЛЕННЯ В МОЛОДІЖНИХ СУБКУЛЬТУРАХ ЕСТЕТИКО-ЕКСПРЕСИВНОГО СПРЯМУВАННЯ

© Микола Махній, 2009

4. НЕВЕРБАЛЬНІ СТИЛІ САМОВИЯВЛЕННЯ В МОЛОДІЖНИХ СУБКУЛЬТУРАХ ЕСТЕТИКО-ЕКСПРЕСИВНОГО СПРЯМУВАННЯ

Через вражаючі невербальні коди вираження молодіжним культурним стилям приділяється велика увага з боку мас-медіа. ЗМІ займаються при цьому не тільки комерціалізацією молодіжних культур – вони поширюють їх через комерцію. В епідеміях скандалів, загострення, узагальнень та знецінення вони пришвидшують розвиток і піднесення молодіжно-культурних стилів.

Культурна індустрія саме через свою поширеність та неминучість надає багатьом молодим людям відчутний шанс активно співпрацювати з буденною культурою, відповідно використовувати її як засіб вираження.

Більшість молоді, як зазначає Ральф Фольбрехт, орієнтується у наші дні на модні переваги і сенсорні тлумачення молодіжних культур та використовує свої пропозиції у сфері вільного часу, передовсім беручи до уваги функції вираження і переживання. Вони залишаються звичайно за межами молодіжних культур – тільки маленька меншість належить до відповідного центру молодіжної культури і там виражається експліцитно [10].

Мас-медійна реклама, потужна індустрія молодіжної моди, використовуючи механізми соціально-психологічного впливу, а почасти й маніпулятивних технологій, вдало естетизує і фетишизує не лише певні тенденції модного одягу, але й навіює переваги певного стилю життя.

Так, оригінальний невербально-поведінковий стиль поширює нова для української молоді субкультура беггерів”, як певний аналог американських і західноєвропейських “бегбоїв”. Для беггерів (англ. baggyers, baggyboysохламони) головним фетишем є специфічний одяг: широкі спортивні, або джинсові скейтерські штани (слово baggy перекладається як мішок, широкі штани) та футболки з капюшонами (так звані “кенгурушки”). Апологети беггерського руху постійно підкреслюють, що основою їхньої субкультури є фетишизація мішкуватого вбрання. На відміну від реперів, брейкерів та інших хоперів для беггерів мішкуватий одяг є саме сексуальним фетишем, а не лише знаковим субкультурним символом чи справою естетичного смаку.

Засновником беггерського стилю одягу прийнято вважати французького психолога і модельєра П’єра Ґорше (Pierre Haurchet). На його думку, молодіжний одяг має бути напівспортивного стилю, а за формою протилежним для дівчат і юнаків, щоб підкреслити їхню привабливість. Він намагався пояснити вплив одягу на сприймання зовнішності людини і вважав, що симпатія дівчат і хлопців ґрунтується на різних деталях оформлення одягу. Для дівчат він пропонував широкий кльош на рукавах і штанинах і декольте, а хлопцям рекомендував протилежне: мішкуваті штани та кофти із зажимами на запястях.

У своїй монографії “Розмірковування про молодіжну моду” (“Les meditations de la mode jeune”, 1981) автор сформулював основні аксіоми привабливості й досить оригінальну “теорію кілець”, яка згодом здобула певне експериментальне підтвердження. У результаті досліджень були зафіксовані елементи одягу, що найпотужніше впливають на еротичну привабливість людей. Виявилося, що на тілі людини дійсно існують місця, на які оцінюючи симпатії люди підсвідомо звертають увагу в першу чергу. На жіночому тілі ці місця – лікті, груди, стегна і коліна. На тілі чоловіка – це шия, зап’ястя рук, талія і зап’ястя ніг. У всіх цих місцях навколо тіла людини можна подумки обвести кільця. Щоб одяг максимально підкреслював і посилював привабливість для партнера, потрібно зробити так, щоб у цих місцях він мав реальні кільця, а в місцях “кілець” протилежної статі одяг мати реальних кілець ні в якому разі не повинен. Наприклад, якщо рукава сукні дівчини короткі, то вони повинні мати манжет на лікті, а якщо довгі – то не повинні мати манжет на запясті. У хлопців навпаки: якщо рукава футболки короткі, то вони повинні розширюватися до кінця, а якщо довгі – то мати резинку на запястях [1].

Найоптимальніший варіант для хлопця посилити свою привабливість в ділянці шиї – це носити кофту з капюшоном. Також хлопцям рекомендувалося носити довгі футболки й не заправляти їх у штани, а дівчатам – дуже короткі футболки, що не прикривають пупок, і спідниці, що розширюються донизу.

Створивши за своїми правилами колекцію молодіжного одягу П. Ґорше, емпірично виявив, що фетиш-одяг збуджує, одягнену в нього людину, а її носій починає приваблювати представників своєї статі.

Мас-медійне пропагування відповідної моди сприяло виникненню субкультури юнаків, що мають яскраво-виражений фетиш до одягу. Деякі із цих молодих людей (від 16 до 26 років) зі специфічним підлітковим “прикидом” позиціонують себе як особи з нетрадиційною орієнтацією, але з натуральними манерами й натуральною поведінкою. Беггерський кодекс відкидає жінкоподібність, манірність, примхливість, кокетливість, у той же час маскулінність не повинна бути показною. Головними рисами беггера мають бути товариськість, добродушність, порядність, вірність в любові і дружбі, мужність, щирість [4].

Останнім часом, під впливом інтернет-спілкування беггерство набуло масового розповсюдження на російсько-українських теренах, проте через суперечки між “фетишистськими” та “гейськими” прибічниками розкололося на дві гілки. Останні розглядали беггерство лише як своєрідне молодіжне відгалуження гей-культури. В Європі стиль життя бегбоїв розповсюдився переважно в Нідерландах, Німеччині, Швеції, Швейцарії, Франції, Австрії, Чехії.

Як бачимо, епатажність, екстравагантність, сексуальність, енергія, здорове і красиве тіло стають стилем життя, який практикується не лише тінейджерами, але й більш зрілими молодими людьми [3].

3. НЕВЕРБАЛЬНІ СТИЛІ САМОВИЯВЛЕННЯ В МОЛОДІЖНИХ СУБКУЛЬТУРАХ ЕСТЕТИКО-ЕКСПРЕСИВНОГО СПРЯМУВАННЯ

© Микола Махній, 2009

3. НЕВЕРБАЛЬНІ СТИЛІ САМОВИЯВЛЕННЯ В МОЛОДІЖНИХ СУБКУЛЬТУРАХ ЕСТЕТИКО-ЕКСПРЕСИВНОГО СПРЯМУВАННЯ

Емо-арт – досить своєрідне явище, широко розповсюджене в субкультурі емо і популярне в молодіжній субкультурі в цілому. Сам по собі емо-арт являє собою вид комп’ютерної графіки, що поєднує фотоколажі, графічний дизайн і частково фотомистецтво (в даному випадку є різниця між фотографіями емо, які не претендують на естетичне значення, і, власне, постановочним емо-артом). Зображення створюються відповідно до своєрідної емо-естетики, і, мабуть, є головним провідником візуальних естетичних норм, багато в чому створюючи ідеальний образ представника руху і семантику субкультури емо.

Для емо-арту характерне поєднання контрастних елементів, висока експресивність зображення, барвистість і емоційність. Сюжетами емо-арту часто стають відносини між юнаками та дівчатами, особливо з досить вираженою трагічною складовою: самогубство і подібні емоційно насичені ситуації. Контрастність присутня як у кольоровій гамі, так і в поєднанні образів (маленька дівчинка з плюшевим ведмедиком в одній руці і закривавленим ножем у інший). Найбільш характерне використання чорного і рожевого кольорів, поєднання чорного з білим або з якими-небудь яскравими кольорами, використання рожевого і пастельних тонів у зображеннях із сентиментально-інфантильним сюжетом.

У цілому інфантилізм як естетичний прийом властивий як субкультурі в цілому, так і емо-арту. Сюжетами останнього часто стають діти (наприклад, обігрується тема зворушливої дитячої закоханості), дитячі іграшки, образи, характерні саме для дитячого семантичного поля.

В якості носіїв еталонного зовнішнього образу емо розглядаються фотомоделі, з атрибутикою, яка повністю відповідає адвентивним субкультурним нормам. Фото цих фотомоделей, як правило, хлопців, превалюють на всіх навколо-емовськіх сайтах. Особливістю цих фотосесій є те, що вони одночасно розміщуються на непорнографічних інтернет-сайтах та мають виражену прогейську спрямованість й інтерес у цьому середовищі. Враховуючи, що на таких фотографіях зняті напівоголені підлітки, головними атрибутами приналежності до субкультури емо стають: чубчик, пірсинг на обличчі, обведення очей. Тобто, специфіці в одязі приділяється вже другорядне значення.

Іншою специфікою експресивної поведінки емобоїв є демонстративна гомоеротика. За характером поведінки хлопці повинні бути жіночні, і зовні повинні проявляти ніжні дружні почуття до інших емобоїв. Специфічною “візитною карткою” субкультури емо є фотосесії цілування емобоїв.

Описані якості призводять до того, що часто синонімом емобоя стає слово емогей. Дані типи поведінки можуть бути одночасно й задекларованими і реальними.

Російські дослідники акцентують увагу на наступних невербально-поведінкових ознаках представників емо-культури:

— демонстративна емоційність, що переходить в істеричність;

— як дівчата, так і хлопці можуть плакати на людях (така поведінка вітається);

— ексцентрично-публічне цілування емобоїв: “emoboys kissing” (дія не вказує на сексуальну орієнтацію);

— у невеликої частини емо-хлопців мимовільна, надмірно жіночна поведінка [5].

Вивчаючи численні сайти про сучасних представників цієї та інших субкультур, таких, що у величезній кількості з’являються в інтернет-просторі [7], створюється враження, що це певна данина моді, популярний у сьогоденні стиль поведінки і самовираження для підлітків.

2. НЕВЕРБАЛЬНІ СТИЛІ САМОВИЯВЛЕННЯ В МОЛОДІЖНИХ СУБКУЛЬТУРАХ ЕСТЕТИКО-ЕКСПРЕСИВНОГО СПРЯМУВАННЯ

© Микола Махній, 2009

2. НЕВЕРБАЛЬНІ СТИЛІ САМОВИЯВЛЕННЯ В МОЛОДІЖНИХ СУБКУЛЬТУРАХ ЕСТЕТИКО-ЕКСПРЕСИВНОГО СПРЯМУВАННЯ

Теоретичний аналіз проблеми. Дослідники називають феномен молодіжних субкультур – феноменом “техногенної цивілізації”, що призвела до подовження процесу фізіологічної акселерації молодих людей, період соціалізації яких зріс в середньому до 30 років. Надзвичайно довгий процес соціалізації призводить до породження явища інфантилізму, при якому молоді люди довго не наважуються подорослішати [8].

З когнітивної точки зору, як зазначає М. Соколов, культуру можна розуміти як сукупність ментальних структур, набутих більшістю суспільства, а субкультуру – як один із можливих культурних виборів: “кожна субкультура містить набір правил, які дозволяють приймати рішення стосовно всього , що може бути вибрано – підходить це для них чи ні, а якщо немає жодного задовільного варіанта – винаходити щось своє. Можливо, система принципів, за якими здійснюється вибір, – це найважливіша характеристика субкультури[9] . Він висловлює припущення про те, що принципи, котрі організовують розвиток субкультури, можуть розглядатись як “сценарій” або “скрипт”– когнітивна структура, що організовує поведінку в деяких типах ситуацій. Розвиток субкультури, відповідно, визначається програмою, яка регулює відносини з нормами культури, частина яких інтеріоризується, а частина відкидається. На думку М. Соколова, говорити про вибір культури неможливо: залучення до неї починається без згоди дитини, проте долучення до однієї із субкультур у всіх випадках передбачає прийняття рішення (або декількох послідовних рішень), що здійснюється свідомо. Це – один з рідкісних моментів, коли людина вільна вирішувати, через які окуляри їй дивитися на світ [9].

Приєднання до молодіжного культурного стилю не є проте цілком випадковим. З одного боку, вибір стилю залежить від суб’єктивного сенсу життя у біографічному контексті (як я можу показати, хто я є або ким я хочу бути?), а з іншого боку, структурної площини, де значення знаку виявляється лише з контексту інших знаків. Легко розшифровані сторонніми коди життєвого стилю не можуть бути розміщені будь-як, тому що молодь постійно рухається, мандрує в знаковому світі значень.

На думку дослідників, мати стиль означає для представників молодіжних субкультур спроможність пропонувати та інсценізувати свідомо для інших, так само як і для власного авторитету, цілісну інтерпретацію своєї особи. При цьому абсолютно не потрібно мати експліцитне дискурсивно-проміжне поняття або готове обґрунтування для пропонованого стилю. Необхідно лише знати і застосовувати в дії ті характерні селекції, за допомогою яких виникає та інсценізується певний стиль.

Молодіжні формації найчастіше представляють “експресивний” та “інтерактивний” стиль поведінки. Символізм на рівні вираження (через молодіжний стиль) залишається все-таки обмеженим, тому науковці пропонують розглядати молодіжні культури в теоретичних рамках концепту стилю життя. Крім того, процеси індивідуалізації стосуються спочатку сфер чуття, не руйнуючи при цьому окремих партикулярних зразків поведінки [10].

У сучасних молодіжних культурах привертає до себе увагу естетикотворче перебільшення буденності. Замість переконання, боротьби, вимог про зміни світу тут ідеться про власне представлення за допомогою ексцентричних засобів вираження і невербальних технік бриколажу через порушення усталених соціальних правил. Під техніками бріколажу (від франц. вricolage, вricote – “дрібничка”, “дурничка”, “дріб’язок”, “витребеньки” тощо ) ми розуміємо процес перетворення значення об’єктів чи символів через нове використання або нестандартні переробки неповязаних речей.

Так, досить специфічним естетико-експресивним стилем презентує себе найпоширеніша зараз в Україні субкультура “емо-дітей” (англ. emotional kids), які є прихильниками відповідного музичного стилю із чуттєвим наповненням. Найпоширеніша субкультура емо серед підлітків 13-17 років (хоча іноді зустрічаються і старші прихильники). Головна риса емо – це вираження та нестримання своїх емоцій, найважливіше – бути собою і не заганяти себе у якісь певні рамки. В емо свої погляди на життя, яке складається з двох основних кольорів: чорного (символізує несправедливість, жорстокість світу) та яскравих кольорів (щасливі емоції, кохання, приємні переживання).

Специфіка субкультури емо полягає в тому, що її характерна семантика дуже точно відповідає тим особливостям психіки, які характерні для підліткового віку. У випадку з емо підліток одержує можливість пояснити, у тому числі і самому собі, деякі особливості свого емоційного стану, поведінки, сприймання навколишнього світу, через приналежність до даної субкультури. Субкультура легалізує й індульгує підвищену емоційність, психологічну дисгармонійність, інфантильність, істеричні реакції і конфліктність підлітка. Ці та багато інших (відчуття відторгнутості, максималізм, контрастне сприймання світу і т. ін.) феноменів підліткового віку актуалізуються в естетичних формах субкультури.

Емо-молодь віддає перевагу особливому стилю, який виділяє їх серед інших субкультур.

Базовою експресивно-невербальною ознакою емо є специфічна скуйовджена зачіска, неодмінно з косим чубчиком, що закриває половину обличчя, чорний або темно-каштановий колір волосся, яскраво підведені чорним очі (як у дівчат, так і в хлопців), візуальне підкреслення астенічної статури, нівелювання маскулінних рис за рахунок підбору одягу і манери поведінки. Зачіски не діляться на жіночі і чоловічі, часто можна побачити однакові стильні зачіски як у хлопців так і в дівчат.

Правила емо-моди проголошують унісексуальні тенденції: емо-хлопці повинні у своєму “прикиді”, як мінімум, у чомусь скидатися на дівчат, відповідно емо-дівчини мають нагадувати оточуючим “гламурних” хлопців. Це завжди чорно-рожевий одяг або чорно-біла “шахматка”; звужені донизу джинси з низькою посадкою; труси, що демонстративно стирчать у хлопців з-під штанів (зустрічаються також у реперів і беггерів); футболки або майки зі смішними дитячими малюнками з мультиків, емблемами емо-груп; шалик, що закриває майже все обличчя; багато значків, брелоків, різних браслетів та напульсників; прямокутна сумка; як правило, кеди; для дівчат – чорно-рожеві гетри. Емо-молодь схильна до всілякого пірсінгу (у носі, вухах, губах, бровах, на переніссі, у сосках, у пупку й т. ін.), руки та шия прикрашаються різнобарвними браслетами, намистами, ошийниками, шарфами. У цілому в іміджі часто підкреслюється його незграбність і безглуздість, створюється образ дивного і беззахисного персонажа. Вкрай важливим і універсальним провідником естетичних норм стає емо-арт.

НЕВЕРБАЛЬНІ СТИЛІ САМОВИЯВЛЕННЯ В МОЛОДІЖНИХ СУБКУЛЬТУРАХ ЕСТЕТИКО-ЕКСПРЕСИВНОГО СПРЯМУВАННЯ

1. НЕВЕРБАЛЬНІ СТИЛІ САМОВИЯВЛЕННЯ В МОЛОДІЖНИХ СУБКУЛЬТУРАХ ЕСТЕТИКО-ЕКСПРЕСИВНОГО СПРЯМУВАННЯ

© Микола Махній, 2009

У статті аналізується невербально-поведінкова специфіка новітніх субкультур молоді, які акцентують увагу на естетикотворчій складовій самопрезентації (емо, беггери, метросексуали). Невербальний стиль даних субкультур розглядається як частина психосеміотичної системи знаків, символів та посилань для соціальної орієнтації. Підкреслюється вплив мас-медій та тенденцій моди у формуванні стилів самовиявлення нового покоління.

Актуальність проблеми. У будь-якій аудиторії перелік назв яскравих субкультур молоді викликає жвавий інтерес, особливо щодо тих, які на слуху – як, наприклад, “метросексуал”, “емобой” чи “гламурний падонок”. Усім цікаво зрозуміти, чому менша частина молодого покоління свідомо обирає стиль або субкультуру, публічні прояви якої викликають в іншої частини молоді і більшості дорослих не дуже позитивну реакцію. У кращому разі – неприйняття і здивування, у крайньому – моральну паніку.

Усередині самого субкультурного простору також не припиняються ритуальні бої. Скіни борються з реперами й графітчиками, гопники ненавидять неформалів за “західництво”, неформали – гопників за життя “по понятіям”; попса бореться з андеграундом, гламурні мажори з падонками й так далі.

І це лише найбільш поверхневі бої. Не менш серйозні культурні розборки відбуваються на більш глибинному рівні: класовому, етнічному, гендерному. Наприклад, хто на сьогоднішніх молодіжних сценах – носій значень правильного, “справжнього” чоловіка, “справжньої” жінки? У цьому вимірі найбільш активно відбувається символічна боротьба між скінами і готами, мажорами і емо.

Не менш жорсткі суперечки ведуться і всередині самих субкультур за право називатися правильними і справжніми: панками, скінами, готами. Ну і звичайно ж боротьба не затихає між ідеологічними послідовниками і субкультурними туристами і імітаторами, які використовують виключно зовнішню символіку і “псують” чистоту і правильність іміджу. Субкультурний капітал давно вже активно освоюється і присвоюється ринками. Знахідки, відкриття і епатажні виклики зручно і комфортно розташовуються на полицях сучасних стильових супермаркетів.

Субкультурний капітал може допомогти компенсувати брак реального статусу. Так, наприклад, за допомогою субкультурно-стильового іміджу (прикид, сленг, активності) або просунутості в знанні музичних новинок, футбольних скандалів, зоряних таємниць (залежно від культурних уподобань) можна реально “відвоювати” особливу авторитетну позицію в групі.

Молодь, організована в спільність у результаті єднання навколо будь-якої ідеї, достатньо часто виявляє схильність до створення нової естетичної реальності. Вона по-своєму осмислює естетичні якості світу, наповнюючи новим змістом старі поняття, такі, як краса, художній смак, естетичний ідеал; намагається змінити простір, у якому існує, естетизувати його з позиції власних уявлень про прекрасне.

Виражений естетичний первінь в молодіжній субкультурі втілюється в її ігровій природі. У молодіжній субкультурі нерідко злиття кордонів між грою і діяльністю. Це проявляється в театралізації, артизаціі, карнавальності, імпровізаційності життя. Естетична гра в молодіжному середовищі стає способом самовираження членів субкультурних груп.

Театралізація широко спостерігається в обрядах і ритуалах, до яких досить часто вдаються у своїй публічній життєдіяльності молодіжні культури. Ігровий момент властивий створенню та функціонуванню власної мови знаків і символів окремих молодіжних субкультур.

Цей же ігровий момент характерний для молодіжних субкультур у різних публічних формах спілкування зі своїми однодумцями, які реалізуються в різнобічних театралізованих акціях, шоу, перфомансах, хеппінгах, маніфестаціях, фестивалях.

Артизація як форма естетичної гри в життєдіяльності різних молодіжних субкультур (готи, емо, беггери) знаходить свою актуалізацію в демонстративно-епатажній манері поведінки, в особливому стилі, що включає не тільки особливості поведінкових норм, але й специфічні уподобання в одязі, зачісках, аксесуарах.

Як будь-яке культурне утворення, молодіжні субкультури мають свої елементи комунікації: символи, знаки, коди інтерпретації. Функції такої комунікації є стандартними, як для будь-якої культурної спільноти: порозуміння, посвячення в дану спільноту і, найважливіше, розпізнання, тобто за допомогою певної символіки і кодів її розшифрування, проведення поділу на “своїх” і “чужих’.

Російська дослідниця молодіжних субкультур Т. Щєпанская пропонує поділ культурних кодів, за якими можна встановити належність до певної субкультури, на вербальні та невербальні [11].

Вербальні коди включають сленг, сміхові жанри (стьоб-культура), містичні жанри (легенди, перекази), графіті. Невербальні ж коди, за Т. Щєпанскою, містять у собі просторовий код (місце тусовки), часовий код (ця культурна структура не обмежує вікову категорію своїх членів), речовий код (інтер’єр приміщення, одяг, аксесуари) і тілесний код (довжина волосся, зачіски, фемінінність і маскулінність, татуювання, пірсінг, скарифікація). Звичайно, що всі ці елементи є вираженими в різних субкультурах з різною силою.

Інтерпретація даних культурних кодів залежить від читача та граматик, якими він користується при прочитанні. Так, між спільнотами символ функціонує як розпізнавальний, тобто такий, який дає можливість упізнати “свого” і відштовхнути “чужого”. Для маркірування власної культури члени вдаються до знаків-сигналів, що надаватимуть відповідну інформацію про їх власника. Тому угрупування навмисно обирає символи, що будуть контрастувати з іншими групами.

Вивчення психосеміотичного простору субкультур молоді, опис невербальних символів, образів, категорій, через які визначається навколишня дійсність, набуває особливої актуальності через експансію мас-медійного впливу щодо пропагування певних брендів, іміджів, стилів.