6. СОЦІАЛЬНІ НОРМАТИВИ ТАКТИЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ

© Микола Махній, 2009

6. СОЦІАЛЬНІ НОРМАТИВИ ТАКТИЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ

Висновки. Тактильний контакт – важлива складова більшості взаємин між близькими людьми. Його значення зростає в тих випадках, коли хтось підбадьорює іншого, висловлює ніжність, демонструє емоційну підтримку та в багатьох інших ситуаціях. Коли через жести-дотики передається симпатія та прив’язаність, вони починають ототожнюватися із цими почуттями. Наслідками неадекватного тактильного досвіду є недостатня кількість подібних асоціацій, що унеможливлює створення повноцінних взаємин з іншими людьми.

Література

1. Бадентэр Э. Мужская сущность. – М.: Новости, 1995. – 304 с.

2. Берримэн Дж. Психология и вы. – Пермь: Стрелец, 1997. – 264 с.

3. Лабунская В.А. Экспрессия человека: общение и межличностное познание. – Ростов-на-Дону: Феникс, 1999. – 608 с.

4. Махній М.М. Соціокультурні варіації ритуалізованих форм такесичної поведінки // Вісник Чернігівського державного педагогічного університету імені Т.Г. Шевченка. – 2006. – Вип. 41. – Том 2. Серія: Психологічні науки. – С. 14-18.

5. Махній М.М. Значення тактильної комунікації у взаєминах між близькими людьми // Вісник Чернігівського державного педагогічного університету імені Т.Г. Шевченка. – 2009. – Вип. 61. Серія: Педагогічні науки. – С. 100-103.

6. Нэпп М., Холл Дж. Невербальное общение. Полное руководство. – М.: Прайм-еврознак, 2006. – 512 с.

7. Кэмпбелл Р. Как на самом деле любить детей. М.: Знание, 1992. – 192 с.

8. Уэйнрайт Г. Язык тела. – М.: Фаир-пресс, 1999. – 320 с.

5. СОЦІАЛЬНІ НОРМАТИВИ ТАКТИЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ

© Микола Махній, 2009

5. СОЦІАЛЬНІ НОРМАТИВИ ТАКТИЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ

Значення доторків залежить від багатьох зовнішніх, особистісних і контекстуальних факторів. Так, самі взаємини між учасниками події часто-густо і є тим самим контекстом, базуючись на якому можна інтерпретувати значення тактильного контакту. Доторкування до руки, яке може бути витлумачене як чемний або дружній жест, може набути й дещо сексуального забарвлення, якщо між двома особами не існувало дружніх взаємин, якщо воно не супроводжується іншими сигналами, які б свідчили про те, що це – ознака товариськості, якщо той, до чиєї руки доторкуються, – потенційний сексуальний партнер, якщо дотик затягується, якщо поруч немає випадкових свідків і т. ін. Відомо, що жести-дотики, які засвідчують тепле й товариське ставлення, набагато частіше є привселюдними, адже в подібних контактах наодинці досить часто з’являється еротичний підтекст. Доторки до певних частин тіла сприймаються як більш або менш інтимні, але про міру інтимності свідчить і манера доторкування.

У цілому результати нашого дослідження підтвердили провідну гетерогендерну тенденцію щодо схвалення доторкувань друзів протилежної статі. Так, 80% юнаків відзначили тілесні зони голови та тулубу, 74% – зони плеча й передпліччя та зони тазу, як схвальні для доторків дівчат. Відповідно, дівчата дозволяють торкатися своїм друзям-юнакам найчастіше тілесних зон голови (86%), плечей, талії (90%), рук (96%), до 68% знижується показник для зони грудей та до 42% для зони тазу, але різко підвищується аж до 80% у стегновій зоні.

Юнаки і дівчата ставляться до фізичних контактів з представниками своєї статі по-різному: якщо юнаки їх уникають, то дівчата ставляться до них досить благозичливо. Можливим поясненням подібного униканняможуть бути гомофобні настанови, ризик бути звинуваченим у гомосексуальності. Винятком є лише деякі специфічні ситуації, пов’язані з командними різновидами спорту. Дівчата є більш податливі для доторків “інших”, аніж хлопці. Частіше за інших до молодих людей доторкуються їхні матері та друзі протилежної статі. Щодо доторків батька, то більшість досліджуваних, як видно на узагальнюючому малюнку, штрихували тільки зони рук. Вірогідність доторків друзів, які належать до протилежної статі, звичайно, варіюється від характеру міжособистісних взаємин; вона найбільш висока, якщо ці стосунки близькі й безпосередні.

Андрій Щетинін та Олексій Неймишев у фільмі   Олександра Сокурова «Батько і син» (2003)

Розповсюджена думка, що фізичний контакт між чоловіками асоціюється з чимось сороміцьким, збоченим, а частий обмін доторками між батьком і сином вважається справою невартою чоловіків. Прибічники психоаналізу зазначають, що саме острах гомосексуальності заважає багатьом батькам торкатися своїх синів та отруює будь-яку можливість чоловічого еротизму [1, 191]. За даними нашого дослідження лише зони руки (до 100%) та плеча (до 60%) найчастіше можуть використовуватися в тактильних контактах між чоловіками.

Серед юнаків найбільш розповсюдженими є наступні типи привселюдних фізичних контактів: рукостискання, схвальні поплескування, напівобійми за плечі ( коли хлопці хочуть підкреслити, що вони давні приятелі), імітація бійки (неагресивна, ігрова манера вдаряння кулаками, штовхання, щипання). Іноді тактильний контакт під час імітації бійки є заміною значно тепліших доторкувань, які інакше могли б здатися надто емоційно насиченими.

4. СОЦІАЛЬНІ НОРМАТИВИ ТАКТИЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ

© Микола Махній, 2009

4. СОЦІАЛЬНІ НОРМАТИВИ ТАКТИЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ

Результати дослідження та їх обговорення. Кількісний аналіз отриманих емпіричних даних, дозволив представити результати в графічному вигляді. Малюнок ілюструє до яких частин тіла юнака/дівчини дозволяється доторкуватися людині, зазначеній під кожною фігурою. Відсотки вказують на відносну частоту доторкувань для кожного учасника.

Зони тіла, які залучаються до тактильного контакту

 

Зони доторків для матері                                                  Зони доторків для батька

 

Зони доторків для друга тієї ж статі                              Зони доторків для друга протилежної статі

 

 

Інтенсивність кольору 0-25 % 26-50 % 51-75 % 76-100 % Частотність доторків

 

3. СОЦІАЛЬНІ НОРМАТИВИ ТАКТИЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ

© Микола Махній, 2009

3. СОЦІАЛЬНІ НОРМАТИВИ ТАКТИЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ

Метою авторського емпіричного дослідження постало зясування типологічних особливостей і частоти тактильних контактів молоді 17-18 років із близькими людьми (батьками та друзями), регламентованих українськими традиційними соціокультурними нормами.

Об’єктом дослідження є еталони такесичної поведінки як сукупність відносно сталих уявлень окремих осіб про певні норми тактильних контактів з іншими людьми.

Предметом дослідження виступили типологічні особливості і частота фізичних контактів молоді 17-18 років із близькими людьми.

Методика та організація дослідження. Емпіричне дослідження охоплювало студентів-першокурсників психолого-педагогічного та історичного факультетів Чернігівського державного педагогічного університету. Загальна кількість учасників склала 100 осіб ( 50 юнаків і 50 дівчат) віком від 17 до 18 років.

Для проведення дослідження нами була обрана психомалюнкова методика Портрет контактів” [8]. На схематизованих фігурках-зображеннях чоловіка або жінки з розмежованими зонами тіла, піддослідні мали заштрихувати саме ті ділянки, до яких зазвичай можуть доторкатися їхні матір, батько, друг та подруга. Після виконання цього графічного завдання з тими учасниками дослідження, які добровільно виявили бажання була проведена бесіда щодо соціокультурних варіацій міжособистісних тактильних контактів та особливостях жестів-дотиків у молодіжному середовищі.

2. СОЦІАЛЬНІ НОРМАТИВИ ТАКТИЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ

© Микола Махній, 2009

2. СОЦІАЛЬНІ НОРМАТИВИ ТАКТИЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ

Для західної комунікативної культури, як свідчить аналіз досліджень із невербаліки [4], найбільш розповсюдженими є наступні типи фізичних контактів:

Тип контакту

Зона тілесного контакту

Легке поплескування

Голова, спина

Ляпанець

Обличчя, рука, сідниці

Тикання кулаком

Обличчя, груди

Щипок

Щока

Погладжування

Волосся, обличчя, верхня частина тулуба, коліна, геніталії

Потрясування

Долоні, плечі

Поцілунок

Рот, щока, груди, долонь, нога, геніталії

Лизання

Обличчя, геніталії

Стримування

Рука від кисті до плеча, коліно

Спрямування в необхідну сторону

Рука від кисті до плеча, коліно

Обійми

Плечі, все тіло

Зціплення

Руки

Стусани

Сідниці, ноги

Лоскотання

Де завгодно

На думку дослідників, ранній тактильний досвід має вирішальне значення для подальшої ментальної й емоційної адаптації. Діти, яких у найперші місяці життя батьки рідко брали на руки, можуть почати ходити й розмовляти пізніше своїх однолітків. Відомо також, що деякі проблеми, які виникають під час навчання дітей читанню, уповільнений розвиток навичок усного мовлення також пов’язаний з тим, що у немовлячому періоді діти були або позбавлені тактильної комунікації, або вона мала неадекватний характер. Психолог Е. Монтегю (Е. Montagu), посилаючись на результати численних власних досліджень, констатує, що перетримати” дитину на руках неможливо [6, 302].

За свідченням американського психотерапевта Р. Кемпбелла, більшість батьків намагаються мінімізувати фізичний контакт із власними дітьми. Проте в щоденному спілкуванні із дітьми люблячий погляд і ніжні дотики вкрай необхідні. Вони мають бути природними, а не занадто демонстративними. Зовсім не обов’язково цілуватися чи обійматися, це може бути будь який фізичний контакт: доторкнутися до руки, поплескати по плечу, погладити по голові, грайливо поштовхатися тощо. Відповідний віку фізичний контакт між батьками і дітьми, на думку дослідника, є найефективнішим способом заповнення емоційного резервуару дитини та її гармонійного розвитку [7].

Прийнятність різних тактильних контактів батьків з дітьми різного віку, як свідчать дані американських психологів, достатньо нормовані. Так, із дорослішанням, коли діти перетворюються на підлітків, доторки поступово стають більш неприйнятними, особливо коли мова йде про батька й сина [6, с.300]. Уникання доторків дорослих, близьких людей стає показником відчуження підлітка, намаганням демонструвати незалежну позицію. У деяких випадках спостерігається зростання доторкувань до підлітка з боку батьків, що призводить до виникнення ще більших порушень у спілкуванні, аж до конфліктних ситуацій. Російські психологи назвали це феноменом ескалації тактильної поведінки, що призводить, у деяких випадках, до негативних наслідків розвитку особистості [3, с.228].

Спостереження свідчать, що в початкових класах діти зазвичай доторкуються один до одного руками, більш дорослі діти і підлітки частіше торкаються ліктями чи плечима. Учениці середніх класів починають демонструвати більш агресивні доторки, а учні середніх класів доторкуються до різних частин тіла один одного переважно через те, що в цьому віці вони дуже полюбляють влаштовувати різні потасовки та грати в рухливі ігри.

Потім настає латентний період, протягом котрого тактильна комунікація відіграє в житті дитини лише незначну роль. В період статевого дозрівання тактильні контакти з представниками своєї, а згодом і протилежної статі набувають зростаючого значення.

Патерни тактильних контактів на публіці можуть бути пов’язані з традиційним ставленням певної культури до агресії. Так, спеціальні спостереження за поведінкою тінейджерів у ресторанах “Макдональдс” у Парижі та Маямі, проведені Т. Філд (T. Field), засвідчили, що американці рідше обіймають, цілують та погладжують один одного, проте частіше торкаються власних тіл, аніж їхні французькі однолітки. Американські підлітки рідше посилають за допомогою міміки позитивні сигнали, їхня поведінка частіше буває негативною. На думку дослідниці, тактильна депривація у дитячому і підлітковому віці є провідним фактором формування агресивних нахилів людини [6, 328].

1. СОЦІАЛЬНІ НОРМАТИВИ ТАКТИЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ

1. СОЦІАЛЬНІ НОРМАТИВИ ТАКТИЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ

© Микола Махній, 2009

У статті аналізуються типи фізично-тактильних контактів між близькими людьми (батьками, дітьми, друзями), ступінь їхньої прийнятності й табуювання. За результатами авторського емпіричного дослідження представлений “портрет контактів”, де конкретизовані тілесні зони доторків, регламентовані соціокультурними настановами.

Постановка проблеми. Починаючи з раннього віку тактильний контакт у вигляді дотиків, погладжувань, поцілунків, поплескувань є важливим фактором розвитку особистості. Сучасні психологи розглядають систему дотиків у якості фактора формування першого досвіду спілкування дитини, припускаючи, що завдяки їй складається картина світу, яка має певну емоційну модальність. Тактильному контакту, котрий передує візуальному, відводиться роль фундаментального засобу, який визначає на довгі роки життя людини її ставлення до світу. За допомогою рук матері та близьких людей, через інтенсивність й модальність доторків задовольняються не лише біологічні потреби дитини, але й соціальні (у безпеці, схваленні, емоційній підтримці тощо) [5]. Саме ця форма контакту, на думку англійського психолога М. Аргайла (M. Argyle), є основою соціальної поведінки, оскіль­ки багато форм комунікацій приводять до тактильних проявів, як, наприклад, під час догляду за хворим, у сексуальних, агресивних ситуаціях тощо [2, 27].

Результати теоретичного аналізу проблеми. Невербальна взаємодія, основою якої є тактильний контакт, змінюється під впливом багатьох чинників. Але центральне місце серед них займає система відносин людей один до одного. Різні види доторків є показниками наявності або відсутності психологічної близькості між партнерами. У той же час слід мати на увазі, що найбільша кількість комунікативних табу виникає в зв’язку з жестами-дотиками, тому що їх вибір визначається комплексом характе­ристик: статус партнерів, стать, ступінь знайомства, приналежність до певної культури, тип стосунків.

Значення різного роду доторків визначається цілою низкою факторів. Воно залежить від того, якою частиною тіла здійснений дотик і якої частини тіла іншої людини торкнулися, якою була тривалість контакту, наскільки інтенсивним був тиск, чи супроводжувався контакт наступним рухом, чи відбувся дотик у присутності сторонніх осіб і яких саме, яким був стан і настрій партнерів у момент доторку і які їхні стосунки.

Соціально-психологічний зміст тактильних контактів для партнерів і спостерігачів буде визначатися також тим, хто з учасників першим простягнув руку, обійняв, поцілував, вдарив; посилюється чи згортається такесичний репертуар у змішаних за віком і статтю парах; з’являються ті ж самі елементи тактильної поведінки щодо всіх присутніх чи репертуар фізичних контактів змінюється у відповідності з типом стосунків учасників взаємодії; яка техніка виконання доторків, їх емоційна сила, фізична активність.

Дотик припускає наявність між людьми певного зв’язку, із чого випливає, що реакції на фізичний контакт визначаються ступенем близькості взаємин з ініціатором дії. У зв’язку з емоційною силою тактильних контактів, обумовленою тим, що вони обов’язково супроводжуються порушенням недоторканості фізичного тіла людини, здавна в усіх культурах існують правила – кому до кого можна доторкатися й до якої саме частини тіла. М. Кнапп, узагальнивши ці дані, дійшов висновку, що в цілому до жінок доторкаються частіше, і самі вони торкаються інших частіше, ніж чоловіки; матері приторкаються до дітей частіше, ніж батьки; друзі протилежної статі торкаються один одного частіше, ніж друзі однієї статі [2, 29]. Ігнорування заборон на дотики в рамках культурної традиції призводить до формування утруднених форм спілкування, а в ряді випадків до ескалації інтенсивних фізичних контактів.