5. ОРГАНІЗАЦІЙНО-МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ТРЕНІНГУ ЖЕСТОВОЇ ЕКСПРЕСІЇ

© Микола Махній, 2009

5. ОРГАНІЗАЦІЙНО-МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ТРЕНІНГУ ЖЕСТОВОЇ ЕКСПРЕСІЇ

 

Висновки. У повсякденному житті, у процесі соціально-психологічного тренінгу, тілесно-орієнтованої психотерапії експресивне Я особистості стає предметом рефлексії саме тоді, коли зовнішність здійснює потужний вплив на всю систему відносин, професійні й особистісні досягнення людини.

Особливості жестикуляції кожної окремої особистості обумовлені низкою психологічних факторів. Проте максимально ефективне використання жестів і рухів тіла неможливе без спеціальної підготовки, яка особливо необхідна представникам соціономічних професій: психологам, викладачам, соціальним працівникам, лікарям, правоохоронцям, акторам, іміджмейкерам, кореспондентам, ведучим різних шоу, концертів, диспутів та ін.

Література

1.Крейдлин Г.Е. Невербальная семиотика: язык тела и естественный язык. М.: Новое литературное обозрение, 2002. 592 с.

2. Лабунская В.А. Экспрессия человека: общение и межличностное познание.
Ростов-на-Дону; Феникс, 1999. 608 с.

3. Нэпп М., Холл Дж. Невербальное общение. Полное руководство. СПб.:
Прайм-Еврознак, 2006. – 512 с.

4. Пронников В.А., Ладанов И.Д. Язык мимики и жестов. М.: Стелс, 2001. 212 с.

4. ОРГАНІЗАЦІЙНО-МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ТРЕНІНГУ ЖЕСТОВОЇ ЕКСПРЕСІЇ

© Микола Махній, 2009

4. ОРГАНІЗАЦІЙНО-МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ТРЕНІНГУ ЖЕСТОВОЇ ЕКСПРЕСІЇ

Авторський варіант тренінгу жестової експресії складається із чотирьох базових модулів.

Завдання першого модулю – розширити особистий репертуар жестів учасників тренінгу, домогтися під час їх виконання природності та виразності.

Освітньою метою на цьому етапі є вивчення найбільш розповсюджених етнокультурних жестів повсякденного спілкування. Це можуть бути:

1.Жести різних станів і процесів (радості, уваги, розгубленості, пригніченості, страху, пригадування, роздумування та ін.).

2.Модальні жести (погодження, несхвалення, іронії, співчуття, вдячності, негативної оцінки, погрози).

3.Жести-регулятори (привітання, запрошення, привернення уваги, утримування співрозмовника на певній дистанції, регуляції розмови, демонстрації уваги, прощання, прохання, вимоги, глузування, заборони, прощення).

4.Жести-інформатори (зображування форми і розміру об’єкта, кількості, імітації дії, лекторські заперечення й ствердження, вказівні).

Доцільно вибрати якийсь жест з будь-якої групи жестів, а потім:

виконати його, адресуючи спочатку одній людині (перший варіант – на незначній відстані, другий варіант – при значному віддаленні), а через деякий час цілій аудиторії;

– змінювати виконання жесту в залежності від різних тональностей спілкування: нейтрально-офіційної, нейтрально-побутової, піднесеної, фамільярної, вульгарної;

– виконати жест, виявляючи власний емоційний стан (гнів, радість, пригніченість, невпевненість, невдоволення, презирство та ін.);

виконати жест нейтрально, категорично, невпевнено.

Те саме рекомендується відпрацювати із конкретним жестом з іншої класифікаційної групи.

Завдання другого модулю – адекватно й точно супроводжувати мову жестами.

На цьому етапі учасникам тренінгу пропонується подивитися фрагмент відеозапису або телепередачі, співставити окремі слова і фрази, які їх супроводжують та проаналізувати їхню доцільність. Потім необхідно повторити ці слова з жестами перед дзеркалом.

Далі взяти текст будь-якої казки та проілюструвати її жестикуляцією. Можна ускладнити вправу, вживаючи жести лише в одній лінгвістичній функції: дублюючій, доповнюючій, акцентуючій, коректуючій. Або використати жестикуляцію відразу в декількох функціях. Звернути увагу, як змінюється зміст казки в залежності від використовування жестикуляції в одній чи кількох функціях.

Ще однією обов’язковою вправою даного модулю є імітація телефонної розмови, де учасники чують один одного, але не бачать. Після завершення «розмови» кожний учасник має відзначити в тексті (текст пропонується в письмовому вигляді) використані їм самим і партнером жести. Пояснити, чому вжитий саме той чи інший жест, співставити записи, проаналізувати, наскільки жести співвідносяться з мовою.

Завдання третього модулю – навчитися використовувати жест як самостійний засіб комунікації (незалежно від мови) у різних ситуаціях.

Учасники тренінгу у парах чи мікрогрупах розігрують невеличкі етюди, «розмовляючи» один з одним лише за допомогою жестів та міміки. Теми можуть бути найрізноманітними: «На пероні перед відправленням потяга», «На гамірній перерві», «Розмова через скло супермаркету», «Навчання приятеля керуванням велосипеду», «Тренер демонструє спортивну вправу», «Розмова знайомих через трасу, де мчать автівки», «На прийомі у стоматолога», «Мама сварить дитину за брудні рученята», «Знайомство на вулиці хлопця і дівчини».

Можна розіграти сценку розмови з іноземцем, який питає, як дістатися до готелю, до ринку, до лікаря, до зупинки громадського транспорту. Або розіграти ситуацію, коли під час відповіді студента в аудиторію зазирає викладач, котрому необхідно терміново повідомити колезі деяку інформацію, не перериваючи заняття й не показуючись студентам. Чим більше імпровізації в ігрових вправах, тим краще. Необхідно намагатися за допомогою жестів і міміки якомога точніше виражати свої думки й відповідати на репліки партнера. Звісно, що результати мають бути обговорені, а за умови відеозапису етюдів це можна зробити значно ефективніше.

Завдання четвертого модулю – навчитися обирати жести у відповідності з конкретною психолого-педагогічною ситуацією.

На цьому етапі відпрацьовується жестикуляція специфічна перш за все для педагогічного спілкування з дітьми. Учасники групи тренуються в жестах привітання дітей, підбирають жести за допомогою яких можна покликати дитину, знаходячись з нею поруч чи на значній відстані від неї. Можна спробувати вжити жести паралельно з реплікою, синхронно чи автономно. Виконуючи ці вправи доцільно надати жесту якийсь відтінок: суворості, доброзичливості, ніжності, невдоволення, прощення, підбадьорювання та ін.

Учасникам тренінгу пропонується підібрати жести, за допомогою яких можна привернути увагу дитини, особливо коли вона чимось зайнята в даний момент (грає, читає цікаву книжку, дивиться мультики, спілкується з приятелем). Доцільно також змоделювати ситуації, коли необхідно буде звернутися до дитини з проханням. Як будуть змінюватися жести в залежності від нейтрального, схвального чи невдоволеного ставлення до дитини?

3. ОРГАНІЗАЦІЙНО-МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ТРЕНІНГУ ЖЕСТОВОЇ ЕКСПРЕСІЇ

© Микола Махній, 2009

3. ОРГАНІЗАЦІЙНО-МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ТРЕНІНГУ ЖЕСТОВОЇ ЕКСПРЕСІЇ

Теоретичне усвідомлення комунікативних функцій жестів посилює практичну зацікавленість в удосконаленні власної жестикуляції. Цьому допоможе:

1.Постійний контроль за власною жестикуляцією у різних ситуаціях. Це потрібно для усвідомлення власних жестів, співвіднесення їх з мовленням. Необхідно виявити і одноманітні, часто повторювані жести-паразити й намагатися позбутися їх прояву в спілкуванні.

2.Використання аматорських відеозаписів, де зафіксоване ваше спілкування з родичами, знайомими, друзями, колегами, дітьми. За записами є можливість оцінити доречність, виразність окремих жестів, їх співзвучність з мовленням.

3.Відверта розмова з близькими людьми про свою жестикуляцію.

4.Попереднє обмірковування своєї невербальної поведінки на майбутній зустрічі, побаченні, занятті і т.ін.

5.Спостереження за жестикуляцією артистів театру, кіно, діячів мистецтва і літератури. Читання високохудожніх творів, де подаються яскраві описи міміки, жестів а, позування героїв.

6.Вивчення специфіки етнокультурних жестів та відпрацювання техніки їх виконання.

7.Різні ігри, які передбачають розвиток виражальних рухів.

8. Виконання спеціальних вправ.

Під час виконання вправ учасники тренінгу мають завжди пам’ятати основні правила жестикуляції:

1. Жести мають бути виразними і завершеними.

2. Жестикуляції не повинно бути занадто мало чи занадто багато.
Кількість жестів не повинно перебільшувати національно-культурний
норматив, себто не більше 35-40 жестів на годину.

3. Необхідно контролювати свої жести та розвивати у себе невербальну рефлексію бачити свої рухи начебто очами інших людей.

4. Слідкувати за адекватністю жестів кожної конкретної ситуації.

5. Уникати жаргонних жестів і жестів, які призводять до негативної оцінки власної особистості.

6. Відпрацьовувати почергово обрані групи жестів.

Основна частина тренінгу жестової експресії ґрунтується на програванні найбільш часто повторюваних ситуацій використовування жесту. Частина вправ розрахована на роботу з кимось або в групі. Перевага таких вправ у тому, що вони передбачають можливість обговорення засобів невербального спілкування. Більшість же вправ можна виконувати самостійно, що значно спрощує навчання й дозволяє знайти час для занять у вільний час.

Під час виконання вправ слід постійно слідкувати за відповідністю вербальних і невербальних засобів спілкування. Жест має бути виразним, адекватним та гармонізувати зі словом, мімікою, пантомімікою.

Виконуючи етюдні вправи, слід намагатися увійти в роль, як актор: у всіх подробицях уявити ситуацію, викликати в собі відповідні переживання й почуття, продумати, які засоби невербального спілкування найкраще підійдуть в даній ситуації, і лише після цього відпрацьовувати жестикуляцію.

Учасників тренінгу слід застерегти, що якою б привабливою не була для когось чиясь манера, поведінки і жестикуляції, не варто бездумно копіювати її, втрачаючи свою індивідуальність. Краще взяти на озброєння декілька гарних і виразних жестів, відшліфувати їх виконавську техніку настільки, щоби вони органічно втілились у власну манеру жестикулювання.

2. ОРГАНІЗАЦІЙНО-МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ТРЕНІНГУ ЖЕСТОВОЇ ЕКСПРЕСІЇ

© Микола Махній, 2009

2. ОРГАНІЗАЦІЙНО-МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ТРЕНІНГУ ЖЕСТОВОЇ ЕКСПРЕСІЇ

Метою пропонованого тренінгу жестової експресії є розвиток і формування вмінь адекватної жестикуляції в ситуації міжособистісної взаємодії, розширення жестового репертуару у відповідності з діяльністю й стратифікаційно-гендерним типом спілкування.

Пропонована нами методика засвоєння жестової експресії першочергово передбачає ознайомлення з відповідною літературою про семіотичну (знакову) природу жестикуляції; про результати теоретичного й експериментального вивчення жестикуляції, про систему жестів повсякденного спілкування, її роль, функції в ранньому онтогенезі та у міжособистісному спілкуванні дорослих людей; про особливості національно-специфічних систем жестів[1, 2, 3, 4].

 

Жести – це рухи тіла (або деякої його частини), які використовуються для передавання думки, наміру або почуття. Такі дії часто-густо здійснюються руками, але в жестикуляції також задіяні рухи голови, ніг, м’язи обличчя й тіла загалом. Власне жестами вважаються лиже ті рухи, що передають якесь значення. Згідно концепції відомого дослідника невербальної комунікації Десмонда Морріса, жест – це така дія, яка містить у собі значущий візуальний сигнал. Щоб стати жестом, дія має передавати якусь інформацію, себто нести смислове навантаження. Деякі дії зазвичай не вважаються жестами, – як то доторки до себе, струшування, поправляння одягу чи нервова манірність. Дії, виконані задля виконання таких завдань, як паління, їда або піднімання книжки, зазвичай не вважаються жестами. Проте якщо подібні інструментальні дії робляться з певною афектацією («стильно»), вони будуть розцінені як умисні жести.

Жести виконують чимало функцій. Вони можуть заміщати мовлення (під час діалогу або коли мова взагалі не використовується), регулювати потік і ритм взаємин, утримувати увагу, підкреслювати вислів та вносити ясність у висловлювання, характеризувати зміст розмови й робити її оригінальною, випереджувати наступні фрази й допомагати співрозмовникам сприймати і формулювати мовні повідомлення. Жестами людина демонструє, зокрема, також щирість, намір захищатися, готовність до дій, запевнення, розчарування, довіру, підозру, характер взаємин загалом.

Афективно-комунікативна функція представлена в емотивній функції (вираження почуттів, волі, бажань та інших станів), у функції вияву процесів (перцептивних, мнемічних, інтелектуальних), у модальній функції (вираження взаємин, установок, оцінок, об’єктів, себе, суб’єктів). Регулятивно-комунікативна функція реалізується у фатичних жестах (вступ у контакт), у конатативних (підтримування й посилення контакту), у ендних (завершення контакту), у спонукальних функціях. Інформативно-комунікативна функція виявляється у презентації інформації про об’єкт, про себе, про іншого.

1. ОРГАНІЗАЦІЙНО-МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ТРЕНІНГУ ЖЕСТОВОЇ ЕКСПРЕСІЇ

1. ОРГАНІЗАЦІЙНО-МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ТРЕНІНГУ ЖЕСТОВОЇ ЕКСПРЕСІЇ

© Микола Махній, 2009

Стаття, акцентує увагу на необхідності удосконалення комунікативно-виконавської діяльності особистості через систему тренінгу жестової експресії. Пропонована автором методика складається із чотирьох базових модулів та має на меті розвиток і формування вмінь адекватної жестикуляції в ситуації міжособистісної взаємодії.

Постановка проблеми. Мовлення і жести тісно пов’язані поміж собою, будь-якій людині буде важко утримуватися від жестикулювання протягом тривалої розмови. Жестова експресія синхронізується з вербальним потоком і підтримує його, що полегшує розуміння. Це досягається за допомогою ілюстрування думок, розставляння акцентів, утримування уваги слухаючого та відзначування організаційної структури розмови. Невербальні знаки, які обслуговують певну спілкувальну ситуацію, перебувають у впорядкованих відношеннях і поміж собою, і зі словесними знаками, з якими разом творять гіперпарадигму знаків цієї комунікативної ситуації. Уживання їх має переважно стереотипізований характер і підлягає правилам, які, діючи здебільшого за алгоритмічним принципом, певною мірою формалізують і автоматизують процес спілкування. Тобто можна говорити про етикетне використання мовних і позамовних засобів, що називають спілкувальним етикетом. Порушення стандартів культурної поведінки, етичних та естетичних норм у використанні вербальних і невербальних засобів комунікативної взаємодії призводить до непорозумінь і конфліктів.

Ефективне спілкування, таким чином, потребує високого рівня усвідомленості й творчої активності у використанні словесних і несловесних знаків. А для цього належить досконало їх знати й уміти доречно застосовувати у відповідних ситуаціях бути комунікативно компетентним. Отже, людина, крім уміння знайти адекватну темі спілкування вербальну структуру, повинна мати й навички комунікативно-виконавської діяльності – систему вмінь, яка представляє собою єдність голосових та жестово-мімічних процесів. Для ефективного оволодіння жестовим репертуаром необхідна спеціальна підготовка у вигляді тренінгів експресії.