2. НЕВЕРБАЛЬНІ СТИЛІ САМОВИЯВЛЕННЯ В МОЛОДІЖНИХ СУБКУЛЬТУРАХ ЕСТЕТИКО-ЕКСПРЕСИВНОГО СПРЯМУВАННЯ

© Микола Махній, 2009

2. НЕВЕРБАЛЬНІ СТИЛІ САМОВИЯВЛЕННЯ В МОЛОДІЖНИХ СУБКУЛЬТУРАХ ЕСТЕТИКО-ЕКСПРЕСИВНОГО СПРЯМУВАННЯ

Теоретичний аналіз проблеми. Дослідники називають феномен молодіжних субкультур – феноменом “техногенної цивілізації”, що призвела до подовження процесу фізіологічної акселерації молодих людей, період соціалізації яких зріс в середньому до 30 років. Надзвичайно довгий процес соціалізації призводить до породження явища інфантилізму, при якому молоді люди довго не наважуються подорослішати [8].

З когнітивної точки зору, як зазначає М. Соколов, культуру можна розуміти як сукупність ментальних структур, набутих більшістю суспільства, а субкультуру – як один із можливих культурних виборів: “кожна субкультура містить набір правил, які дозволяють приймати рішення стосовно всього , що може бути вибрано – підходить це для них чи ні, а якщо немає жодного задовільного варіанта – винаходити щось своє. Можливо, система принципів, за якими здійснюється вибір, – це найважливіша характеристика субкультури[9] . Він висловлює припущення про те, що принципи, котрі організовують розвиток субкультури, можуть розглядатись як “сценарій” або “скрипт”– когнітивна структура, що організовує поведінку в деяких типах ситуацій. Розвиток субкультури, відповідно, визначається програмою, яка регулює відносини з нормами культури, частина яких інтеріоризується, а частина відкидається. На думку М. Соколова, говорити про вибір культури неможливо: залучення до неї починається без згоди дитини, проте долучення до однієї із субкультур у всіх випадках передбачає прийняття рішення (або декількох послідовних рішень), що здійснюється свідомо. Це – один з рідкісних моментів, коли людина вільна вирішувати, через які окуляри їй дивитися на світ [9].

Приєднання до молодіжного культурного стилю не є проте цілком випадковим. З одного боку, вибір стилю залежить від суб’єктивного сенсу життя у біографічному контексті (як я можу показати, хто я є або ким я хочу бути?), а з іншого боку, структурної площини, де значення знаку виявляється лише з контексту інших знаків. Легко розшифровані сторонніми коди життєвого стилю не можуть бути розміщені будь-як, тому що молодь постійно рухається, мандрує в знаковому світі значень.

На думку дослідників, мати стиль означає для представників молодіжних субкультур спроможність пропонувати та інсценізувати свідомо для інших, так само як і для власного авторитету, цілісну інтерпретацію своєї особи. При цьому абсолютно не потрібно мати експліцитне дискурсивно-проміжне поняття або готове обґрунтування для пропонованого стилю. Необхідно лише знати і застосовувати в дії ті характерні селекції, за допомогою яких виникає та інсценізується певний стиль.

Молодіжні формації найчастіше представляють “експресивний” та “інтерактивний” стиль поведінки. Символізм на рівні вираження (через молодіжний стиль) залишається все-таки обмеженим, тому науковці пропонують розглядати молодіжні культури в теоретичних рамках концепту стилю життя. Крім того, процеси індивідуалізації стосуються спочатку сфер чуття, не руйнуючи при цьому окремих партикулярних зразків поведінки [10].

У сучасних молодіжних культурах привертає до себе увагу естетикотворче перебільшення буденності. Замість переконання, боротьби, вимог про зміни світу тут ідеться про власне представлення за допомогою ексцентричних засобів вираження і невербальних технік бриколажу через порушення усталених соціальних правил. Під техніками бріколажу (від франц. вricolage, вricote – “дрібничка”, “дурничка”, “дріб’язок”, “витребеньки” тощо ) ми розуміємо процес перетворення значення об’єктів чи символів через нове використання або нестандартні переробки неповязаних речей.

Так, досить специфічним естетико-експресивним стилем презентує себе найпоширеніша зараз в Україні субкультура “емо-дітей” (англ. emotional kids), які є прихильниками відповідного музичного стилю із чуттєвим наповненням. Найпоширеніша субкультура емо серед підлітків 13-17 років (хоча іноді зустрічаються і старші прихильники). Головна риса емо – це вираження та нестримання своїх емоцій, найважливіше – бути собою і не заганяти себе у якісь певні рамки. В емо свої погляди на життя, яке складається з двох основних кольорів: чорного (символізує несправедливість, жорстокість світу) та яскравих кольорів (щасливі емоції, кохання, приємні переживання).

Специфіка субкультури емо полягає в тому, що її характерна семантика дуже точно відповідає тим особливостям психіки, які характерні для підліткового віку. У випадку з емо підліток одержує можливість пояснити, у тому числі і самому собі, деякі особливості свого емоційного стану, поведінки, сприймання навколишнього світу, через приналежність до даної субкультури. Субкультура легалізує й індульгує підвищену емоційність, психологічну дисгармонійність, інфантильність, істеричні реакції і конфліктність підлітка. Ці та багато інших (відчуття відторгнутості, максималізм, контрастне сприймання світу і т. ін.) феноменів підліткового віку актуалізуються в естетичних формах субкультури.

Емо-молодь віддає перевагу особливому стилю, який виділяє їх серед інших субкультур.

Базовою експресивно-невербальною ознакою емо є специфічна скуйовджена зачіска, неодмінно з косим чубчиком, що закриває половину обличчя, чорний або темно-каштановий колір волосся, яскраво підведені чорним очі (як у дівчат, так і в хлопців), візуальне підкреслення астенічної статури, нівелювання маскулінних рис за рахунок підбору одягу і манери поведінки. Зачіски не діляться на жіночі і чоловічі, часто можна побачити однакові стильні зачіски як у хлопців так і в дівчат.

Правила емо-моди проголошують унісексуальні тенденції: емо-хлопці повинні у своєму “прикиді”, як мінімум, у чомусь скидатися на дівчат, відповідно емо-дівчини мають нагадувати оточуючим “гламурних” хлопців. Це завжди чорно-рожевий одяг або чорно-біла “шахматка”; звужені донизу джинси з низькою посадкою; труси, що демонстративно стирчать у хлопців з-під штанів (зустрічаються також у реперів і беггерів); футболки або майки зі смішними дитячими малюнками з мультиків, емблемами емо-груп; шалик, що закриває майже все обличчя; багато значків, брелоків, різних браслетів та напульсників; прямокутна сумка; як правило, кеди; для дівчат – чорно-рожеві гетри. Емо-молодь схильна до всілякого пірсінгу (у носі, вухах, губах, бровах, на переніссі, у сосках, у пупку й т. ін.), руки та шия прикрашаються різнобарвними браслетами, намистами, ошийниками, шарфами. У цілому в іміджі часто підкреслюється його незграбність і безглуздість, створюється образ дивного і беззахисного персонажа. Вкрай важливим і універсальним провідником естетичних норм стає емо-арт.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*