4. НЕВЕРБАЛЬНІ СТИЛІ САМОВИЯВЛЕННЯ В МОЛОДІЖНИХ СУБКУЛЬТУРАХ ЕСТЕТИКО-ЕКСПРЕСИВНОГО СПРЯМУВАННЯ

© Микола Махній, 2009

4. НЕВЕРБАЛЬНІ СТИЛІ САМОВИЯВЛЕННЯ В МОЛОДІЖНИХ СУБКУЛЬТУРАХ ЕСТЕТИКО-ЕКСПРЕСИВНОГО СПРЯМУВАННЯ

Через вражаючі невербальні коди вираження молодіжним культурним стилям приділяється велика увага з боку мас-медіа. ЗМІ займаються при цьому не тільки комерціалізацією молодіжних культур – вони поширюють їх через комерцію. В епідеміях скандалів, загострення, узагальнень та знецінення вони пришвидшують розвиток і піднесення молодіжно-культурних стилів.

Культурна індустрія саме через свою поширеність та неминучість надає багатьом молодим людям відчутний шанс активно співпрацювати з буденною культурою, відповідно використовувати її як засіб вираження.

Більшість молоді, як зазначає Ральф Фольбрехт, орієнтується у наші дні на модні переваги і сенсорні тлумачення молодіжних культур та використовує свої пропозиції у сфері вільного часу, передовсім беручи до уваги функції вираження і переживання. Вони залишаються звичайно за межами молодіжних культур – тільки маленька меншість належить до відповідного центру молодіжної культури і там виражається експліцитно [10].

Мас-медійна реклама, потужна індустрія молодіжної моди, використовуючи механізми соціально-психологічного впливу, а почасти й маніпулятивних технологій, вдало естетизує і фетишизує не лише певні тенденції модного одягу, але й навіює переваги певного стилю життя.

Так, оригінальний невербально-поведінковий стиль поширює нова для української молоді субкультура беггерів”, як певний аналог американських і західноєвропейських “бегбоїв”. Для беггерів (англ. baggyers, baggyboysохламони) головним фетишем є специфічний одяг: широкі спортивні, або джинсові скейтерські штани (слово baggy перекладається як мішок, широкі штани) та футболки з капюшонами (так звані “кенгурушки”). Апологети беггерського руху постійно підкреслюють, що основою їхньої субкультури є фетишизація мішкуватого вбрання. На відміну від реперів, брейкерів та інших хоперів для беггерів мішкуватий одяг є саме сексуальним фетишем, а не лише знаковим субкультурним символом чи справою естетичного смаку.

Засновником беггерського стилю одягу прийнято вважати французького психолога і модельєра П’єра Ґорше (Pierre Haurchet). На його думку, молодіжний одяг має бути напівспортивного стилю, а за формою протилежним для дівчат і юнаків, щоб підкреслити їхню привабливість. Він намагався пояснити вплив одягу на сприймання зовнішності людини і вважав, що симпатія дівчат і хлопців ґрунтується на різних деталях оформлення одягу. Для дівчат він пропонував широкий кльош на рукавах і штанинах і декольте, а хлопцям рекомендував протилежне: мішкуваті штани та кофти із зажимами на запястях.

У своїй монографії “Розмірковування про молодіжну моду” (“Les meditations de la mode jeune”, 1981) автор сформулював основні аксіоми привабливості й досить оригінальну “теорію кілець”, яка згодом здобула певне експериментальне підтвердження. У результаті досліджень були зафіксовані елементи одягу, що найпотужніше впливають на еротичну привабливість людей. Виявилося, що на тілі людини дійсно існують місця, на які оцінюючи симпатії люди підсвідомо звертають увагу в першу чергу. На жіночому тілі ці місця – лікті, груди, стегна і коліна. На тілі чоловіка – це шия, зап’ястя рук, талія і зап’ястя ніг. У всіх цих місцях навколо тіла людини можна подумки обвести кільця. Щоб одяг максимально підкреслював і посилював привабливість для партнера, потрібно зробити так, щоб у цих місцях він мав реальні кільця, а в місцях “кілець” протилежної статі одяг мати реальних кілець ні в якому разі не повинен. Наприклад, якщо рукава сукні дівчини короткі, то вони повинні мати манжет на лікті, а якщо довгі – то не повинні мати манжет на запясті. У хлопців навпаки: якщо рукава футболки короткі, то вони повинні розширюватися до кінця, а якщо довгі – то мати резинку на запястях [1].

Найоптимальніший варіант для хлопця посилити свою привабливість в ділянці шиї – це носити кофту з капюшоном. Також хлопцям рекомендувалося носити довгі футболки й не заправляти їх у штани, а дівчатам – дуже короткі футболки, що не прикривають пупок, і спідниці, що розширюються донизу.

Створивши за своїми правилами колекцію молодіжного одягу П. Ґорше, емпірично виявив, що фетиш-одяг збуджує, одягнену в нього людину, а її носій починає приваблювати представників своєї статі.

Мас-медійне пропагування відповідної моди сприяло виникненню субкультури юнаків, що мають яскраво-виражений фетиш до одягу. Деякі із цих молодих людей (від 16 до 26 років) зі специфічним підлітковим “прикидом” позиціонують себе як особи з нетрадиційною орієнтацією, але з натуральними манерами й натуральною поведінкою. Беггерський кодекс відкидає жінкоподібність, манірність, примхливість, кокетливість, у той же час маскулінність не повинна бути показною. Головними рисами беггера мають бути товариськість, добродушність, порядність, вірність в любові і дружбі, мужність, щирість [4].

Останнім часом, під впливом інтернет-спілкування беггерство набуло масового розповсюдження на російсько-українських теренах, проте через суперечки між “фетишистськими” та “гейськими” прибічниками розкололося на дві гілки. Останні розглядали беггерство лише як своєрідне молодіжне відгалуження гей-культури. В Європі стиль життя бегбоїв розповсюдився переважно в Нідерландах, Німеччині, Швеції, Швейцарії, Франції, Австрії, Чехії.

Як бачимо, епатажність, екстравагантність, сексуальність, енергія, здорове і красиве тіло стають стилем життя, який практикується не лише тінейджерами, але й більш зрілими молодими людьми [3].

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*