5. НЕВЕРБАЛЬНІ СТИЛІ САМОВИЯВЛЕННЯ В МОЛОДІЖНИХ СУБКУЛЬТУРАХ ЕСТЕТИКО-ЕКСПРЕСИВНОГО СПРЯМУВАННЯ

© Микола Махній, 2009

5. НЕВЕРБАЛЬНІ СТИЛІ САМОВИЯВЛЕННЯ В МОЛОДІЖНИХ СУБКУЛЬТУРАХ ЕСТЕТИКО-ЕКСПРЕСИВНОГО СПРЯМУВАННЯ

Стиль “молодості” запозичується іншими віковими категоріями. Новий стандарт чоловічої експресивної поведінки демонструє загальносвітова тенденція до метросексуальністі. Поняття “метросексуал” (від англо-американського сленгу metro – велике місто, мегаполіс, метрополія) запроваджене британським дослідником Марком Сімпсоном (Mark Simpson) у книжці про чоловічу ідентичність “Втілення мужчини” (1994). Автор терміна використав його задля опису нового, нарцисичного, усвідомлюваного типу чоловічості, репродукованого кінематографом, рекламою, модними журналами, аби замінити ним традиційну, обмежену, замкнену в собі маскулінність.

Типовий метросексуал – молодий (20-35 років), самостійний, працюючий мешканець міста, для якого власна зовнішність є інструментом привернення уваги інших. Це чоловік, який не соромиться піклуватися про власне тіло й красу, використовує новинки чоловічої косметики, знається на тонкощах догляду за обличчям. Метросексуали володіють яскраво вираженим художнім чуттям та естетичним сприйняттям оточуючого світу, прискіпливі до речей та людей, що їх оточують. Вони витрачають багато сил і часу задля підтримування вишуканого стилю життя. Естетичними еталонами для метросексуалів стають чоловіки, відомі своєю зовнішністю і стилем, чий медіа-образ відповідає ідеї метросексуальності: Девід Бекхем, Кріштіану Роналду, Джастін Тімберлейк, Бен Аффлек, Бред Пітт, Хью Джекмен.

Метаформози Кріштіану Роналду. Сексапільний португальський футболіст не боїться експериментувати зі стилем та вважає себе звичайнісіньким метросексуалом.

У XIX столітті схожий культурний феномен був відомий під назвою денді. Хоча дендізм в експресивному плані являє собою дещо інше: це холодна харизма, аристократична манера поведінки й індивідуалістична ідеологія. У метросексуалів немає яскраво вираженого й часом нахабного індивідуального смаку, любові до експериментів, властивих денді. Тут проходить досить чітка розмежувальна лінія між цими двома поняттями. Головне, що розділяє денді й метросексуала, – це момент нонконформізму. Тому що денді – лідер моди – може собі дозволити одягатися не так, як більшість. Це він створює правила, яких дотримуються інші модники. Дендізм – доля естетів і одинаків, а метросексуалізм – це явище масове. Метросексуал, на відміну від денді, фігура конформістська, він слідує законам масового смаку.

Сучасна молодь може постійно вибирати щось нове в “стильовому супермаркеті”, досвід стає подобою експериментальної лабораторії, молоді люди змінюють культурні стратегії, не вважаючи себе зобов’язаними вічно належати одній стилістиці та її ідеологічним вимогам.

Проте ця свобода залишається ілюзорною. Саме на розвитку цих “супермаркетів” робляться сьогодні найбільші капітали. Реклама підказує, як саме молоді люди можуть задовольнити свої амбіції за рахунок того, що вони вибирають, купують, допомагає їм “незалежно” сконструювати свою “індивідуальну” ідентичність і стиль.

Походи по магазинах (шопінг) стають для частини молоді своєрідною культурною активністю, заповнюють брак колективізму. Шопінг-культура стає своєрідним культурним посередником у псевдо-спільнотах. Причому, споживчий простір освоюється молоддю поза батьківським контролем, що допомагає молодим за допомогою шопінгу інтерпретувати те, ким вони є. Сам доступ до споживчого ринку відчувається ними як можливість випробувати нову свободу, і зробити свій “незалежний” вибір.

Проте ця свобода доступна не всім. Є різниця між тими, хто може споживати, і тими, хто тільки мріє про споживання. На різницю між споживчими практиками молоді великий вплив мають ґендер, етнічність, сексуальна орієнтація, географічне розташування, соціальний клас і, у не останню чергу, наявність фізичних обмежень. З урахуванням цих відмінностей, молодіжне споживання часом може виглядати не як суцільне задоволення, а як джерело хвороб та психічних розладів [6].

Для багатьох молодих людей споживчий гедонізм перетворюється на війну за те, щоб, підтримуючи певний стиль, втриматися на рівні й не стати аутсайдером. Особливого загострення ця споживча “боротьба” набуває для української молоді, що росте у своїй більшості в бідних або не дуже заможних сім’ях.

Крім того, розвиток ринку залежить від масового виробництва і масового споживання, яке лише приймає форму індивідуального. Тому конструювання споживчої стилістики для більшості молоді відбувається в рамках масового виробництва. Навіть тоді, коли вони “тікають” і починають створювати щось своє, їх все одно, раніше чи пізніше, наздоганяє масова молодіжна індустрія. Так сталося з усіма субкультурними стилями, епатажні знахідки яких були масово розтиражовані індустрією молодіжної моди, так трапляється і з альтернативними молодіжними проектами, наприклад, в музиці, які із часом стають “попсою”.

Тим не менше, неформальні субкультурні практики не зникають, хоча й скорочуються строки їх життя. Їх перетравлення в попсовий варіант відбувається стрімкіше, ніж раніше. Сам процес перетворення субкультури в попсу кардинально змінює її зміст. Так, наприклад, скінхедівський прикид може використовуватися і гопниками і неформалами. Стиль так званого “гламуру” має як богемно-елітарний, так і попсово-гопницький варіант.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*