3. НЕВЕРБАЛЬНІ СТИЛІ САМОВИЯВЛЕННЯ В МОЛОДІЖНИХ СУБКУЛЬТУРАХ ЕСТЕТИКО-ЕКСПРЕСИВНОГО СПРЯМУВАННЯ

© Микола Махній, 2009

3. НЕВЕРБАЛЬНІ СТИЛІ САМОВИЯВЛЕННЯ В МОЛОДІЖНИХ СУБКУЛЬТУРАХ ЕСТЕТИКО-ЕКСПРЕСИВНОГО СПРЯМУВАННЯ

Емо-арт – досить своєрідне явище, широко розповсюджене в субкультурі емо і популярне в молодіжній субкультурі в цілому. Сам по собі емо-арт являє собою вид комп’ютерної графіки, що поєднує фотоколажі, графічний дизайн і частково фотомистецтво (в даному випадку є різниця між фотографіями емо, які не претендують на естетичне значення, і, власне, постановочним емо-артом). Зображення створюються відповідно до своєрідної емо-естетики, і, мабуть, є головним провідником візуальних естетичних норм, багато в чому створюючи ідеальний образ представника руху і семантику субкультури емо.

Для емо-арту характерне поєднання контрастних елементів, висока експресивність зображення, барвистість і емоційність. Сюжетами емо-арту часто стають відносини між юнаками та дівчатами, особливо з досить вираженою трагічною складовою: самогубство і подібні емоційно насичені ситуації. Контрастність присутня як у кольоровій гамі, так і в поєднанні образів (маленька дівчинка з плюшевим ведмедиком в одній руці і закривавленим ножем у інший). Найбільш характерне використання чорного і рожевого кольорів, поєднання чорного з білим або з якими-небудь яскравими кольорами, використання рожевого і пастельних тонів у зображеннях із сентиментально-інфантильним сюжетом.

У цілому інфантилізм як естетичний прийом властивий як субкультурі в цілому, так і емо-арту. Сюжетами останнього часто стають діти (наприклад, обігрується тема зворушливої дитячої закоханості), дитячі іграшки, образи, характерні саме для дитячого семантичного поля.

В якості носіїв еталонного зовнішнього образу емо розглядаються фотомоделі, з атрибутикою, яка повністю відповідає адвентивним субкультурним нормам. Фото цих фотомоделей, як правило, хлопців, превалюють на всіх навколо-емовськіх сайтах. Особливістю цих фотосесій є те, що вони одночасно розміщуються на непорнографічних інтернет-сайтах та мають виражену прогейську спрямованість й інтерес у цьому середовищі. Враховуючи, що на таких фотографіях зняті напівоголені підлітки, головними атрибутами приналежності до субкультури емо стають: чубчик, пірсинг на обличчі, обведення очей. Тобто, специфіці в одязі приділяється вже другорядне значення.

Іншою специфікою експресивної поведінки емобоїв є демонстративна гомоеротика. За характером поведінки хлопці повинні бути жіночні, і зовні повинні проявляти ніжні дружні почуття до інших емобоїв. Специфічною “візитною карткою” субкультури емо є фотосесії цілування емобоїв.

Описані якості призводять до того, що часто синонімом емобоя стає слово емогей. Дані типи поведінки можуть бути одночасно й задекларованими і реальними.

Російські дослідники акцентують увагу на наступних невербально-поведінкових ознаках представників емо-культури:

— демонстративна емоційність, що переходить в істеричність;

— як дівчата, так і хлопці можуть плакати на людях (така поведінка вітається);

— ексцентрично-публічне цілування емобоїв: “emoboys kissing” (дія не вказує на сексуальну орієнтацію);

— у невеликої частини емо-хлопців мимовільна, надмірно жіночна поведінка [5].

Вивчаючи численні сайти про сучасних представників цієї та інших субкультур, таких, що у величезній кількості з’являються в інтернет-просторі [7], створюється враження, що це певна данина моді, популярний у сьогоденні стиль поведінки і самовираження для підлітків.

2. НЕВЕРБАЛЬНІ СТИЛІ САМОВИЯВЛЕННЯ В МОЛОДІЖНИХ СУБКУЛЬТУРАХ ЕСТЕТИКО-ЕКСПРЕСИВНОГО СПРЯМУВАННЯ

© Микола Махній, 2009

2. НЕВЕРБАЛЬНІ СТИЛІ САМОВИЯВЛЕННЯ В МОЛОДІЖНИХ СУБКУЛЬТУРАХ ЕСТЕТИКО-ЕКСПРЕСИВНОГО СПРЯМУВАННЯ

Теоретичний аналіз проблеми. Дослідники називають феномен молодіжних субкультур – феноменом “техногенної цивілізації”, що призвела до подовження процесу фізіологічної акселерації молодих людей, період соціалізації яких зріс в середньому до 30 років. Надзвичайно довгий процес соціалізації призводить до породження явища інфантилізму, при якому молоді люди довго не наважуються подорослішати [8].

З когнітивної точки зору, як зазначає М. Соколов, культуру можна розуміти як сукупність ментальних структур, набутих більшістю суспільства, а субкультуру – як один із можливих культурних виборів: “кожна субкультура містить набір правил, які дозволяють приймати рішення стосовно всього , що може бути вибрано – підходить це для них чи ні, а якщо немає жодного задовільного варіанта – винаходити щось своє. Можливо, система принципів, за якими здійснюється вибір, – це найважливіша характеристика субкультури[9] . Він висловлює припущення про те, що принципи, котрі організовують розвиток субкультури, можуть розглядатись як “сценарій” або “скрипт”– когнітивна структура, що організовує поведінку в деяких типах ситуацій. Розвиток субкультури, відповідно, визначається програмою, яка регулює відносини з нормами культури, частина яких інтеріоризується, а частина відкидається. На думку М. Соколова, говорити про вибір культури неможливо: залучення до неї починається без згоди дитини, проте долучення до однієї із субкультур у всіх випадках передбачає прийняття рішення (або декількох послідовних рішень), що здійснюється свідомо. Це – один з рідкісних моментів, коли людина вільна вирішувати, через які окуляри їй дивитися на світ [9].

Приєднання до молодіжного культурного стилю не є проте цілком випадковим. З одного боку, вибір стилю залежить від суб’єктивного сенсу життя у біографічному контексті (як я можу показати, хто я є або ким я хочу бути?), а з іншого боку, структурної площини, де значення знаку виявляється лише з контексту інших знаків. Легко розшифровані сторонніми коди життєвого стилю не можуть бути розміщені будь-як, тому що молодь постійно рухається, мандрує в знаковому світі значень.

На думку дослідників, мати стиль означає для представників молодіжних субкультур спроможність пропонувати та інсценізувати свідомо для інших, так само як і для власного авторитету, цілісну інтерпретацію своєї особи. При цьому абсолютно не потрібно мати експліцитне дискурсивно-проміжне поняття або готове обґрунтування для пропонованого стилю. Необхідно лише знати і застосовувати в дії ті характерні селекції, за допомогою яких виникає та інсценізується певний стиль.

Молодіжні формації найчастіше представляють “експресивний” та “інтерактивний” стиль поведінки. Символізм на рівні вираження (через молодіжний стиль) залишається все-таки обмеженим, тому науковці пропонують розглядати молодіжні культури в теоретичних рамках концепту стилю життя. Крім того, процеси індивідуалізації стосуються спочатку сфер чуття, не руйнуючи при цьому окремих партикулярних зразків поведінки [10].

У сучасних молодіжних культурах привертає до себе увагу естетикотворче перебільшення буденності. Замість переконання, боротьби, вимог про зміни світу тут ідеться про власне представлення за допомогою ексцентричних засобів вираження і невербальних технік бриколажу через порушення усталених соціальних правил. Під техніками бріколажу (від франц. вricolage, вricote – “дрібничка”, “дурничка”, “дріб’язок”, “витребеньки” тощо ) ми розуміємо процес перетворення значення об’єктів чи символів через нове використання або нестандартні переробки неповязаних речей.

Так, досить специфічним естетико-експресивним стилем презентує себе найпоширеніша зараз в Україні субкультура “емо-дітей” (англ. emotional kids), які є прихильниками відповідного музичного стилю із чуттєвим наповненням. Найпоширеніша субкультура емо серед підлітків 13-17 років (хоча іноді зустрічаються і старші прихильники). Головна риса емо – це вираження та нестримання своїх емоцій, найважливіше – бути собою і не заганяти себе у якісь певні рамки. В емо свої погляди на життя, яке складається з двох основних кольорів: чорного (символізує несправедливість, жорстокість світу) та яскравих кольорів (щасливі емоції, кохання, приємні переживання).

Специфіка субкультури емо полягає в тому, що її характерна семантика дуже точно відповідає тим особливостям психіки, які характерні для підліткового віку. У випадку з емо підліток одержує можливість пояснити, у тому числі і самому собі, деякі особливості свого емоційного стану, поведінки, сприймання навколишнього світу, через приналежність до даної субкультури. Субкультура легалізує й індульгує підвищену емоційність, психологічну дисгармонійність, інфантильність, істеричні реакції і конфліктність підлітка. Ці та багато інших (відчуття відторгнутості, максималізм, контрастне сприймання світу і т. ін.) феноменів підліткового віку актуалізуються в естетичних формах субкультури.

Емо-молодь віддає перевагу особливому стилю, який виділяє їх серед інших субкультур.

Базовою експресивно-невербальною ознакою емо є специфічна скуйовджена зачіска, неодмінно з косим чубчиком, що закриває половину обличчя, чорний або темно-каштановий колір волосся, яскраво підведені чорним очі (як у дівчат, так і в хлопців), візуальне підкреслення астенічної статури, нівелювання маскулінних рис за рахунок підбору одягу і манери поведінки. Зачіски не діляться на жіночі і чоловічі, часто можна побачити однакові стильні зачіски як у хлопців так і в дівчат.

Правила емо-моди проголошують унісексуальні тенденції: емо-хлопці повинні у своєму “прикиді”, як мінімум, у чомусь скидатися на дівчат, відповідно емо-дівчини мають нагадувати оточуючим “гламурних” хлопців. Це завжди чорно-рожевий одяг або чорно-біла “шахматка”; звужені донизу джинси з низькою посадкою; труси, що демонстративно стирчать у хлопців з-під штанів (зустрічаються також у реперів і беггерів); футболки або майки зі смішними дитячими малюнками з мультиків, емблемами емо-груп; шалик, що закриває майже все обличчя; багато значків, брелоків, різних браслетів та напульсників; прямокутна сумка; як правило, кеди; для дівчат – чорно-рожеві гетри. Емо-молодь схильна до всілякого пірсінгу (у носі, вухах, губах, бровах, на переніссі, у сосках, у пупку й т. ін.), руки та шия прикрашаються різнобарвними браслетами, намистами, ошийниками, шарфами. У цілому в іміджі часто підкреслюється його незграбність і безглуздість, створюється образ дивного і беззахисного персонажа. Вкрай важливим і універсальним провідником естетичних норм стає емо-арт.

НЕВЕРБАЛЬНІ СТИЛІ САМОВИЯВЛЕННЯ В МОЛОДІЖНИХ СУБКУЛЬТУРАХ ЕСТЕТИКО-ЕКСПРЕСИВНОГО СПРЯМУВАННЯ

1. НЕВЕРБАЛЬНІ СТИЛІ САМОВИЯВЛЕННЯ В МОЛОДІЖНИХ СУБКУЛЬТУРАХ ЕСТЕТИКО-ЕКСПРЕСИВНОГО СПРЯМУВАННЯ

© Микола Махній, 2009

У статті аналізується невербально-поведінкова специфіка новітніх субкультур молоді, які акцентують увагу на естетикотворчій складовій самопрезентації (емо, беггери, метросексуали). Невербальний стиль даних субкультур розглядається як частина психосеміотичної системи знаків, символів та посилань для соціальної орієнтації. Підкреслюється вплив мас-медій та тенденцій моди у формуванні стилів самовиявлення нового покоління.

Актуальність проблеми. У будь-якій аудиторії перелік назв яскравих субкультур молоді викликає жвавий інтерес, особливо щодо тих, які на слуху – як, наприклад, “метросексуал”, “емобой” чи “гламурний падонок”. Усім цікаво зрозуміти, чому менша частина молодого покоління свідомо обирає стиль або субкультуру, публічні прояви якої викликають в іншої частини молоді і більшості дорослих не дуже позитивну реакцію. У кращому разі – неприйняття і здивування, у крайньому – моральну паніку.

Усередині самого субкультурного простору також не припиняються ритуальні бої. Скіни борються з реперами й графітчиками, гопники ненавидять неформалів за “західництво”, неформали – гопників за життя “по понятіям”; попса бореться з андеграундом, гламурні мажори з падонками й так далі.

І це лише найбільш поверхневі бої. Не менш серйозні культурні розборки відбуваються на більш глибинному рівні: класовому, етнічному, гендерному. Наприклад, хто на сьогоднішніх молодіжних сценах – носій значень правильного, “справжнього” чоловіка, “справжньої” жінки? У цьому вимірі найбільш активно відбувається символічна боротьба між скінами і готами, мажорами і емо.

Не менш жорсткі суперечки ведуться і всередині самих субкультур за право називатися правильними і справжніми: панками, скінами, готами. Ну і звичайно ж боротьба не затихає між ідеологічними послідовниками і субкультурними туристами і імітаторами, які використовують виключно зовнішню символіку і “псують” чистоту і правильність іміджу. Субкультурний капітал давно вже активно освоюється і присвоюється ринками. Знахідки, відкриття і епатажні виклики зручно і комфортно розташовуються на полицях сучасних стильових супермаркетів.

Субкультурний капітал може допомогти компенсувати брак реального статусу. Так, наприклад, за допомогою субкультурно-стильового іміджу (прикид, сленг, активності) або просунутості в знанні музичних новинок, футбольних скандалів, зоряних таємниць (залежно від культурних уподобань) можна реально “відвоювати” особливу авторитетну позицію в групі.

Молодь, організована в спільність у результаті єднання навколо будь-якої ідеї, достатньо часто виявляє схильність до створення нової естетичної реальності. Вона по-своєму осмислює естетичні якості світу, наповнюючи новим змістом старі поняття, такі, як краса, художній смак, естетичний ідеал; намагається змінити простір, у якому існує, естетизувати його з позиції власних уявлень про прекрасне.

Виражений естетичний первінь в молодіжній субкультурі втілюється в її ігровій природі. У молодіжній субкультурі нерідко злиття кордонів між грою і діяльністю. Це проявляється в театралізації, артизаціі, карнавальності, імпровізаційності життя. Естетична гра в молодіжному середовищі стає способом самовираження членів субкультурних груп.

Театралізація широко спостерігається в обрядах і ритуалах, до яких досить часто вдаються у своїй публічній життєдіяльності молодіжні культури. Ігровий момент властивий створенню та функціонуванню власної мови знаків і символів окремих молодіжних субкультур.

Цей же ігровий момент характерний для молодіжних субкультур у різних публічних формах спілкування зі своїми однодумцями, які реалізуються в різнобічних театралізованих акціях, шоу, перфомансах, хеппінгах, маніфестаціях, фестивалях.

Артизація як форма естетичної гри в життєдіяльності різних молодіжних субкультур (готи, емо, беггери) знаходить свою актуалізацію в демонстративно-епатажній манері поведінки, в особливому стилі, що включає не тільки особливості поведінкових норм, але й специфічні уподобання в одязі, зачісках, аксесуарах.

Як будь-яке культурне утворення, молодіжні субкультури мають свої елементи комунікації: символи, знаки, коди інтерпретації. Функції такої комунікації є стандартними, як для будь-якої культурної спільноти: порозуміння, посвячення в дану спільноту і, найважливіше, розпізнання, тобто за допомогою певної символіки і кодів її розшифрування, проведення поділу на “своїх” і “чужих’.

Російська дослідниця молодіжних субкультур Т. Щєпанская пропонує поділ культурних кодів, за якими можна встановити належність до певної субкультури, на вербальні та невербальні [11].

Вербальні коди включають сленг, сміхові жанри (стьоб-культура), містичні жанри (легенди, перекази), графіті. Невербальні ж коди, за Т. Щєпанскою, містять у собі просторовий код (місце тусовки), часовий код (ця культурна структура не обмежує вікову категорію своїх членів), речовий код (інтер’єр приміщення, одяг, аксесуари) і тілесний код (довжина волосся, зачіски, фемінінність і маскулінність, татуювання, пірсінг, скарифікація). Звичайно, що всі ці елементи є вираженими в різних субкультурах з різною силою.

Інтерпретація даних культурних кодів залежить від читача та граматик, якими він користується при прочитанні. Так, між спільнотами символ функціонує як розпізнавальний, тобто такий, який дає можливість упізнати “свого” і відштовхнути “чужого”. Для маркірування власної культури члени вдаються до знаків-сигналів, що надаватимуть відповідну інформацію про їх власника. Тому угрупування навмисно обирає символи, що будуть контрастувати з іншими групами.

Вивчення психосеміотичного простору субкультур молоді, опис невербальних символів, образів, категорій, через які визначається навколишня дійсність, набуває особливої актуальності через експансію мас-медійного впливу щодо пропагування певних брендів, іміджів, стилів.